Великдень листівки
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Квітень 16, 2017
sc-1-1024x719
До уваги громадян!
Квітень 20, 2017

Права людини як об’єкт конституційного захисту

2000px-HumanRightsLogo.svg

 

Здійснюючи великий вплив на формування та розвиток суспільних відносин, становлення правової та соціальної державності в Україні, Конституція України має безпосереднє відношення й до сфери життєдіяльності кожного конкретного громадянина. У цьому сенсі йдеться не так про те законодавство, яке формується на підставі чинної Конституції, як про права людини, що в ній закріплюються та набувають конституційних гарантій свого забезпечення й захисту.

Одним з основних джерел сили правової держави є те, що в її конституції, як для держави, так і для суспільства, встановлюються спільні норми, які однаковою мірою дотримуються та реалізуються всіма. Водночас у правовій державі конституцією закріплюється й той спеціфічний тип взаємовідносин між державою та людиною (громадянином), коли держава сприймається як інструмент для ефективного забезпечення суспільних інтересів, а також для якомога повнішого сприяння реалізації прав людини. У цьому сенсі зовсім не випадково, що в ст. 3 Конституції України зазначається:  «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави».

Отже, визначаючи права людини як об’єкт конституційного захисту, маємо передусім пам’ятати, що він є органічною складовою конституційного розвитку. Інакше кажучи, цей об’єкт є необхідним і його поява зумовлюється вже на рівні теоретичного визначення змісту феномену конституції та  конституціоналізму. Тобто ми просто не в змозі уявити таку конституцію або конституційний лад, у якому б ігнорувались права людини, або на рівні якого вони не поставали б і тлумачились як об’єкт конституційного захисту.

Про значимість інституту прав людини для Конституції України та українського конституціоналізму взагалі засвідчує те, що йому присв’ячено весь розділ «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина». Здійснення прав і свобод можливе лише за наявності виконання обов’язків суб’єктом цього права чи свободи, а також іншими суб’єктами. Це цілковито підтверджується нормами ст. 29 Загальної Декларації прав людини.

Проте, крім факту існування спеціального розділу Конституції України, в якому закріплюються права людини, доцільно звернути увагу й на зміст ч. 1 ст.57, де вказується: «Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина».

Нагадаю, що у ч. 2 ст. 21 зазначено: «Права і свободи людини є невідчужуваними і непорушними», а в частинах 2 та 3 ст. 22 йдеться про таке: «Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод». Інакше кажучи, чинною Конституцією України встановлюється дуже важливе положення, суть якого полягає в тому, що конституційно визначені права людини визнаються тим своєрідним мінімумом (незалежно від об’єктивності кількості  тих прав, які закріплено в конституції), зменшувати або обмежувати який забороняється.

Водночас схоже конституційне позиціонування прав людини як специфічного об’єкта конституційного захисту передбачає, що будь-які поточні закони та інші нормативно-правові акти не повинні встановлювати такі норми, які б прямо або побічно впливали на повноту забезпечення державою проголошених Конституцією України прав людини.

Також, слід звернути увагу на норми ч. 3 ст. 8 Конституції України, які передбачають два важливі моменти: а) норми Конституції України є нормами прямої дії; б) гарантується звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на  підставі Конституції України. Тут також маємо підстави твердити, що ця конституційна норма стосовно захисту прав людини стає в Україні одним з  елементів чинної юридичної практики.

Таким чином можна сформулювати такі висновки.

По – перше, факт постання прав людини як об’єкта конституційного захисту є логічною складовою внутрішнього розвитку як ідеї конституціоналізму, так і практичного втілення принципів правової держави. У цьому сенсі виділення прав людини як специфічного об’єкта конституційного захисту випливає вже з самої природи конституції, як Основного Закону, що  покликаний впорядковувати відносини між собою і державою, а також установлювати межі та основні цінності для процесів державного регулювання.

По – друге, вагомим підтвердженням значущості інституту прав людини як об’єкта конституційного захисту є те, що в чинній Конституції України містяться норми, які фіксують, з одного боку, невід’ємності та непорушність прав людини, а, з другого – встановлюють категоричну заборону на скасування прав людини чи прийняття таких законів та інших нормативно-правових актів, які б обмежували права і свободи людини або звужували їх зміст.

По – третє, необхідно брати до уваги не лише формальні ознаки, а  й реальний стан забезпечення громадянами права на звернення до суду (а також на об’єктивний та неупереджений судовий розгляд) щодо захисту своїх конституційних прав.

 

 

 

В.о.начальника  Звенигородського районного відділу                         Т.В.Невскоромна

державної реєстрації актів цивільного стану

 

Напишіть відгук