Вітаємо з Днем Народження Кулікова С.С.
Липень 22, 2020
Легенді баскетболу Звенигородщини Раїсі Самардак — 80!
Липень 24, 2020

Конституційне право на відпочинок

Повідомлення Звенигородського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ):

“Конституційне право на відпочинок”

Відповідно до статті 45 Конституції України “кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом”. Право на відпочинок надається людині для того, щоб вона мала змогу відновити свої життєві сили для наступного підвищення продуктивності праці і номінальної вартості робочої сили. Звичайно, що право на відпочинок мають не тільки ті особи, які є найманими працівниками. Адже будь-яка людина – домогосподарка, школяр чи пенсіонер – має відповідну фізіологічну потребу. Але держава може гарантувати це право тільки певним категоріям громадян та іноземців.

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють питання, пов’язані з реалізацією працівником права на відпочинок, є КЗпП України (глава V) і Закон України “Про відпустки” від 15 листопада 1996 p. Так, відповідно до статей 50-51, 54, 66-84 КЗпП, право працівників на відпочинок підтверджується такими гарантіями;

а) працівникам надається, як правило, через чотири години після початку роботи перерва для відпочинку і харчування (на підприємствах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, надається можливість приймати їжу протягом робочого часу);

б) працівникам надаються вихідні дні (при п’ятиденному робочому тижні – два, при шестиденному – один);

в) тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок дві години;

г) робота у вихідні дні можлива лише з дозволу профспілкового комітету і у виняткових випадках, встановлених законодавством. Крім того. вона повинна компенсуватися наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі;

д) законодавством встановлюються такі святкові (неробочі) дні:

  • Новий рік – 1 січня;
  • Різдво Христове – 7 січня;
  • Міжнародний жіночий день – 8 березня;
  • День міжнародної солідарності трудящих – 1 і 2 травня;
  • День Перемоги – 9 травня;
  • День Конституції України – 28 червня;
  • річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції – 7 і 8 листопада;
  • Пасха (Великдень) – один день (неділя);
  • Трійця – один день (неділя).

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят а відпрацюванням за ці дні;

е) всім працівникам надаються щорічні (тривалістю не менш як 15 робочих днів) із збереженням місця роботи (посади) і середнього заробітку і додаткові відпустки, до яких не включаються відпустки по тимчасовій непрацездатності, ло вагітності і пологам. Відпустки не можуть бути замінені грошовою компенсацією (крім випадку звільнення працівника, який не використав відпустку);

є) нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень, при цьому для окремих працівників вона скорочується:

  • для працівників віком від 16 до 18 років – до 36 годин на тиждень;
  • для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 16 років, які працюють в період канікул) – до 24 годин на тиждень;
  • для учнів віком від 15 до 16 років, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час – 12 годин, а для таких самих учнів віком від 16 до 18 років – 18 годин на тиждень;
  • для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці – до 36 годин на тиждень;
  • для учителів, лікарів – у межах, визначених окремими актами законодавства;

ж) при роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину.

Аналіз норм, які містяться у статті 45 Конституції України, демонструє, що право на відпочинок в Україні розуміється тільки як право мати певні перерви в роботі, окремі з яких оплачуються працівникові.

Водночас держава не бере на себе обов’язок розробити і здійснити національну політику у справах відпочинку, яка б передбачала створення і підтримання в належному стані мережі оздоровчих закладів та закладів відпочинку, в тому числі за місцем проживання громадян, гарантії оздоровлення та відпочинку, доступу до занять туризмом, фізичною культурою для всіх громадян за доступну платню, забезпечення спеціального режиму роботи зазначених закладів покладення обов’язку щодо забезпечення права на відпочинок громадян на певні державні органи встановлення відповідальності за порушення даного права, підтримку наукових досліджень в галузі забезпечення тривалого активного життя громадян тощо.

Посилання: http://www.uapravo.com/hro/text.php?lan=ukr&id=5309&id_book=5291&id_parent=5293

Залишити відповідь