Головне управління ДПС у Черкаській області інформує
Які ФО відносяться до сільськогосподарських товаровиробників з метою визначення об’єкта оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки?
Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Не є об’єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку (п.п. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПКУ).
Сільськогосподарський товаровиробник – юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання (п.п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Отже, до фізичних осіб – сільськогосподарських товаровиробників, з метою визначення об’єкта оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відносять фізичних осіб - підприємців, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснюють операції з її постачання.
За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.
Використання електронного підпису на період дії воєнного стану
Повідомляємо, що постановою Кабінету Міністрів України від 24 травня 2022р. № 617 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 березня 2022 р. № 300» було внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 17 березня 2022р. № 300 «Деякі питання забезпечення безперебійного функціонування системи надання електронних довірчих послуг», якими передбачено, що на період воєнного стану на території України та протягом шести місяців з дня його припинення чи скасування дозволяється використання електронних підписів чи печаток, що базуються на сертифікатах відкритого ключа, виданих кваліфікованими надавачами електронних довірчих послуг без відомостей про те, що особистий ключ зберігається в засобі кваліфікованого електронного підпису чи печатки.
Також, нагадуємо, що державні установи та їх працівники відповідно до пункту 4 Порядку використання електронних довірчих послуг в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях державної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2018р. № 749 «Про затвердження Порядку використання електронних довірчих послуг в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах та організаціях державної форми власності» (із змінами), для засвідчення чинності відкритого ключа використовують лише кваліфіковані сертифікати відкритих ключів.
Щодо внесення змін у додаток 5 до
Порядку Функціонування Електронного кабінету
Відповідно до наказу Міністерства фінансів від 27.02.2023 №110 "Про внесення змін у додаток 5 до Порядку функціонування Електронного кабінету" передбачено можливість для платника податків, з метою перевірки контрагента, отримати інформації про наявність контрагента в переліку ризикових платників (дата включення та виключення з такого переліку, критерій ризиковості). Наказ зареєстровано в Міністерстві юстиції 08 березня 2023 р. за №415/39471 та набирав чинності з 17.03.2023 року.
Відповідно до п. 22 розд. II Порядку функціонування Електронного кабінету платникам податків надається право отримати податкову інформацію про інших платників податків за попередньо наданою згодою таких осіб, у вигляді документа за формою згідно з додатком 5 до цього Порядку, в електронній формі з накладенням кваліфікованої електронної печатки контролюючого органу, а саме:
- податкова адреса;
- інформація про місце обліку платника податків;
- відомості про посадових осіб платника податків;
- наявність відокремлених підрозділів;
- види економічної діяльності;
- наявність об’єктів оподаткування;
- заборгованість;
- нараховані грошові зобов’язання;
- наявність ліцензій;
- зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування;
- несвоєчасно зареєстровані податкові накладні/розрахунки коригування;
- перелік товарів згідно з УКТЗЕД;
- інформація щодо включення до/виключення з переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості;
- звітність з трансферного ціноутворення;
- фінансовий результат до оподаткування;
- залишкова вартість основних засобів та нематеріальних активів;
- наявність експортних/імпортних операцій.
До якого контролюючого органу СГ подає податкову декларацію з плати за землю, якщо об’єкти оподаткування знаходяться на території територіальної громади у місті з районним поділом в різних районах такого міста?
Форма податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16.06.2015 № 560 із змінами та доповненнями (далі – Декларація).
Згідно з п. 286.2 ст. 286 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 01 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки Декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої Декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних Декларацій.
Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну Декларацію, що звільняє його від обов’язку подання Декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (п. 286.3 ст. 286 ПКУ).
Рядок 7 Декларації та колонка 10 розд. І або колонка 11 розд. ІІ Декларації заповнюється згідно з Кодифікатором адміністративно-територіальних одиниць та територій територіальних громад, затвердженим наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 26 листопада 2020 року № 290 зі змінами та доповненнями (далі – КАТОТТГ).
Декларація подається до контролюючих органів за місцем розташування об’єктів оподаткування.
У разі розташування об’єктів оподаткування у місті з районним поділом в різних районах такого міста, то якщо всі райони такого міста входять до складу однієї територіальної громади, то Декларація надається до контролюючого органу, який обслуговує таку територіальну громаду.
Звертаємо увагу на особливості подання Декларацій та визначення кодів за КАТОТТГ територіальних громад у м. Києві та м. Кривий Ріг.
Оскільки місцеві податки сплачується до місцевого бюджету, враховуючи те, що у містах з районним поділом – Києві та Кривому Розі для кожного району залишено свої окремі рахунки місцевих бюджетів, тому за об’єкти оподаткування, що знаходяться на території міст Київ та Кривий Ріг, Декларація подається до контролюючого органу, що обслуговує відповідний район зазначеного міста.
При зазначенні у Деклараціях коду за КАТОТТГ території територіальної громади зазначається код за КАТОТТГ району м. Києва та м. Кривий Ріг (відповідно до розташування об’єктів оподаткування).
По всіх інших містах України з районним поділом подається одна Декларація до одного контролюючого органу.
Відповідні роз’яснення розміщено на вебпорталі ДПС за посиланням: Головна/законодавство/Податки, збори, платежі/Місцеві податки/Плата за землю (у складі податку на майно)/Коментарі фахівців (https://tax.gov.ua/zakonodavstvo/podatki-ta-zbori/mistsevi-podatki/plata-za-zemlyu--u-skladi-podatku-na-may/komentari-fahivtsiv/657491.html).
За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.
З якої дати реєстрація податкових накладних та розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних в ЄРПН здійснюється за формою, яка враховує зміни, внесені наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2022 № 463?
З 01.04.2023 набирає чинності наказ Міністерства фінансів України від 28.12.2022 № 463 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства фінансів України», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 11.01.2023 за № 60/39116 (зі змінами) (далі – Наказ № 463), який опубліковано в Офіційному віснику України від 02.02.2023 № 11.
Відповідно до Наказу № 463 у новій редакції, зокрема затверджено форму податкової накладної, застосування якої починається з 01 квітня 2023 року – для податкових накладних та розрахунків коригування кількісних та вартісних показників до податкових накладних, які з вказаного періоду платники зобов’язанні реєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) за новою формою (в тому числі і податкові накладні та розрахунки коригування кількісних та вартісних показників до таких накладних, які складені до 01.04.2023 та не зареєстровані в ЄРПН).
За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.
За яких умов ФОП можуть бути платниками ЄП першої – третьої груп?
Згідно з п.п. 1 п. 291.4 ст. 291 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) до платників єдиного податку, які відносяться до першої групи, належать фізичні особи – підприємці (далі – ФОП), які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.
Підпунктом 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ встановлено, що до платників єдиного податку, які відносяться до другої групи, належать ФОП, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:
не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;
обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.
Дія п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ не поширюється на ФОП, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), послуги з надання доступу до мережі Інтернет, а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі ФОП належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи (абзац четвертий п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 ПКУ).
До платників єдиного податку, які відносяться до третьої групи, належать ФОП, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року (п.п. 3 п. 291.4 ст. 291 ПКУ).
Разом з цим, підпунктами 291.5.1 – 291.5.4, 291.5.7 та 291.5.8 п. 291.5 ст. 291 ПКУ визначено, що не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої груп:
суб’єкти господарювання (зокрема ФОП), які здійснюють:
1) діяльність з організації, проведення азартних ігор, лотерей (крім розповсюдження лотерей), парі (букмекерське парі, парі тоталізатора);
2) обмін іноземної валюти;
3) виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до
4) видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення (крім виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння);
5) видобуток, реалізацію корисних копалин, крім реалізації корисних копалин місцевого значення;
6) діяльність у сфері фінансового посередництва, крім діяльності у сфері страхування, яка здійснюється страховими агентами, визначеними Законом України від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» зі змінами та доповненнями, сюрвейєрами, аварійними комісарами та аджастерами, визначеними розд. III ПКУ;
7) діяльність з управління підприємствами;
8) діяльність з надання послуг пошти (крім кур’єрської діяльності), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв’язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв’язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв’язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв’язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв’язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв’язку, діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж;
9) діяльність з продажу предметів мистецтва та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату;
10) діяльність з організації, проведення гастрольних заходів;
ФОП, які здійснюють технічні випробування та дослідження (група 74.3 КВЕД ДК 009:2005), діяльність у сфері аудиту;
ФОП, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення та/або їх частини, загальна площа яких перевищує
страхові (перестрахові) брокери, банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші фінансові установи, визначені законом; реєстратори цінних паперів;
фізичні особи – нерезиденти;
платники податків, які на день подання заяви про реєстрацію платником єдиного податку мають податковий борг, крім безнадійного податкового боргу, що виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).
За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.
Як заповнюються рядки 4 – 8 розд. ІІІ «Розрахунок (уточнення) податкового зобов’язання» податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності)?
Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) плата за землю – це обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Пунктом 286.4 ст. 286 ПКУ встановлено, що за нововідведені земельні ділянки або за новоукладеними договорами оренди землі платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним.
У разі зміни протягом року об’єкта та/або бази оподаткування платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися такі зміни.
У разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 ПКУ) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов’язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку (абзац перший п. 50.1 ст. 50 ПКУ).
Якщо платник місцевих податків (у частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, плати за землю та єдиного податку четвертої групи) після закінчення граничного строку подання звітної декларації подає декларацію у зв’язку зі змінами об’єкта та/або бази оподаткування (на підставі даних, внесених до відповідних державних реєстрів), то штрафи не застосовуються (п. 50.4 ст. 50 ПКУ).
Форма податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16.06.2015 № 560 зі змінами та доповненнями (далі – Декларація).
У рядку 3 розд. ІІІ «Розрахунок (уточнення) податкового зобов’язання» Декларації зазначається нарахована сума податкового зобов’язання на звітний рік з урахуванням уточнень таких сум, зокрема за нововідведеними (придбаними) земельними ділянками або за новоукладеними договорами протягом звітного року (усього та з розбивкою за місяцями).
Рядки 4 – 8 розд. ІІІ «Розрахунок (уточнення) податкового зобов’язання» Декларації заповнюються у разі уточнення податкових зобов’язань, зокрема за нововідведеними (придбаними) земельними ділянками або за новоукладеними договорами протягом звітного року (примітка 25 до Декларації), в яких зазначається:
у рядку 4 – нараховано на рік сума податкового зобов’язання за даними раніше поданої Декларації (переносяться показники рядка 3 Декларації, що уточнюється);
у рядку 5 – нараховано до збільшення сума податкового зобов’язання на рік, усього (рядок 3 – рядок 4);
у рядку 5.1 – у т. ч. нараховано до збільшення сума податкового зобов’язання на рік відповідно до п. 50.4 ст. 50 ПКУ. Тобто зазначається сума нарахування до збільшення податкового зобов’язання у зв’язку зі змінами об’єкта оподаткування та/або бази оподаткування (на підставі даних, внесених до відповідних державних реєстрів) при поданні Декларації після закінчення граничного строку подання, але з урахуванням норм п. 286.4 ст. 286 ПКУ. Рядок заповнюється тільки у Деклараціях з відміткою «звітна», «нова звітна», «уточнююча», у яких у рядку 1.1, у рядках 4 та 5 розд. III Декларації зазначено поточний рік (примітка 26 до Декларації);
у рядку 5.2 – у т. ч. нараховано до збільшення сума податкового зобов’язання на рік (рядок 5 - рядок 5.1);
у рядку 6 – нарахована до зменшення сума податкового зобов’язання (позитивне значення (рядок 4 - рядок 3));
у рядку 7 – сума штрафу ((сума колонок з 4 по 15 рядка 5.2 лише за місяцями, за якими минув термін сплати) х 3 відс. або 5 відс.). Зазначається розмір штрафної санкції, що застосовується в разі заниження у раніше поданій Декларації суми податкових зобов’язань, що самостійно узгоджується платником, визначеної згідно з нормами підпунктів «а» або «б» абзацу четвертого п. 50.1 ст. 50 ПКУ (якщо сума недоплати визначена Декларацією з відміткою «звітна», «нова звітна», застосовується штраф у розмірі 5 відс., якщо з відміткою «уточнююча», – у розмірі 3 відс.) (примітка 27 до Декларації);
у рядку 8 – сума пені, яка нараховується платником самостійно відповідно до п.п. 129.1.3 п. 129.1 та абзацу третього п. 129.4 ст. 129 ПКУ (примітка 28 до Декларації). Загальна сума пені зазначається в колонці 3, а в колонках з 4 по 15 з розбивкою за місяцями.
При цьому в рядках з 4 по 6 та 8 розд. ІІІ Декларації заповнюються колонки з 3 по 15.
За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.
Як платники податку на прибуток – власники земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, здійснюють розрахунок різниці між сумою загального мінімального податкового зобов’язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок, якщо такі платники не мають наміру займатися сільським господарством, наданням пов’язаних із ним послуг та такий вид діяльності відсутній серед внесених ними видів діяльності до ЄДР?
Відповідно до п. п. 14.1.114 прим. 2 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) мінімальне податкове зобов’язання – мінімальна величина податкового зобов’язання із сплати податків, зборів, платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, пов’язаних з виробництвом та реалізацією власної сільськогосподарської продукції та/або з власністю та/або користуванням (орендою, суборендою, емфітевзисом, постійним користуванням) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, розрахована відповідно до ПКУ. Сума мінімальних податкових зобов’язань, визначених щодо кожної із земельних ділянок, право користування якими належить одній юридичній або фізичній особі, у тому числі фізичній особі – підприємцю, є загальним мінімальним податковим зобов’язанням.
Згідно п.п. 14.1.262 п. 14.1 ст. 14 ПКУ частка сільськогосподарського товаровиробництва для цілей глави 1 розд. XIV ПКУ – питома вага доходу сільськогосподарського товаровиробника, отриманого від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, у загальній сумі його доходу, що враховується під час визначення права такого товаровиробника на реєстрацію як платника податку.
Особливості визначення загального мінімального податкового зобов’язання платників податку – власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь встановлені п. 141.9 ст. 141 ПКУ.
Відповідно до п.п. 141.9.1 п. 141.9 ст. 141 ПКУ платник податку зобов’язаний у складі податкової декларації за податковий (звітний) рік подавати додаток з розрахунком загального мінімального податкового зобов’язання.
У такому додатку, зокрема, зазначається різниця між сумою загального мінімального податкового зобов’язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок.
Відповідно до п.п. 141.9.2 п. 141.9 ст. 141 ПКУ для платника податку, у якого частка сільськогосподарського товаровиробництва за податковий (звітний) рік, розрахована відповідно до п.п. 14.1.262 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, дорівнює або перевищує 75 відс., різниця між сумою загального мінімального податкового зобов’язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок обчислюється шляхом віднімання від загального мінімального податкового зобов’язання загальної суми сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок.
Для платника податків, у якого частка сільськогосподарського товаровиробництва за податковий (звітний) рік, розрахована відповідно до п.п. 14.1.262 п. 14.1 ст. 14 ПКУ, становить менше 75 відс., різниця між сумою загального мінімального податкового зобов’язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок обчислюється шляхом віднімання від загального мінімального податкового зобов’язання загальної суми сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок (п.п. 141.9.3 п. 141.9 ст. 141 ПКУ).
До суми сплачених податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок відносяться:
податок на прибуток підприємств у розмірі, пропорційному частці сільськогосподарського товаровиробництва такого платника за податковий (звітний) рік, розрахованій відповідно до п.п. 14.1.262 п. 14.1 ст. 14 ПКУ;
податок на доходи фізичних осіб та військовий збір з доходів фізичних осіб, які перебувають з платником податку у трудових або цивільно-правових відносинах (крім доходів, які сплачені за придбання товарів у фізичних осіб), у розмірі, пропорційному частці сільськогосподарського товаровиробництва такого платника за податковий (звітний) рік, розрахованій відповідно до п.п. 14.1.262 п. 14.1 ст. 14 ПКУ;
податок на доходи фізичних осіб та військовий збір з доходів фізичних осіб за договорами оренди, суборенди, емфітевзису земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь;
єдиний податок платника єдиного податку четвертої групи (у разі переходу у податковому (звітному) році із спрощеної системи оподаткування на загальну);
єдиний податок платника єдиного податку третьої групи (у разі переходу у податковому (звітному) році із спрощеної системи оподаткування на загальну) у розмірі, пропорційному частці сільськогосподарського товаровиробництва такого платника за податковий (звітний) рік, розрахованій відповідно до п.п. 14.1.262 п. 14.1 ст. 14 ПКУ;
земельний податок за земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь;
рентна плата за спеціальне використання води у розмірі, пропорційному частці сільськогосподарського товаровиробництва такого платника за податковий (звітний) рік, розрахованій відповідно до п.п. 14.1.262 п. 14.1 ст. 14 ПКУ;
20 відс. витрат на сплату орендної плати за віднесені до сільськогосподарських угідь земельні ділянки, орендодавцями яких є юридичні особи, та/або які перебувають у державній чи комунальній власності.
У сумі сплачених податків, зборів, платежів та витрат на оренду земельних ділянок не враховуються помилково та/або надміру сплачені у податковому (звітному) році суми податків, зборів, платежів.
Розрахунок мінімального податкового зобов’язання (МПЗ) щодо земельних ділянок, нормативна грошова оцінка яких проведена та не проведена, обчислюється за формулами встановленими п.п. 38 прим. 1.1.1, 38 прим. 1.1.2 п. 38 прим. 1.1 ст. 381 ПКУ.
Мінімальне податкове зобов’язання визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік (п.п. 38 прим. 1.1.4 п. 38 прим. 1.1 ст. 38 прим. 1 ПКУ).
Отже, юридичні особи, платники податку на прибуток на загальних підставах – власники земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, незалежно від того, чи використовуються такими особами ці ділянки для сільськогосподарського товаровиробництва (надання послуг) чи ні, а також у разі відсутності такого виду діяльності серед інших видів діяльності, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, для розрахунку різниці між сумою загального мінімального податкового зобов’язання та загальною сумою сплачених податків, зборів, платежів застосовують положення п.п. 141.9.3 п. 141.9 ст. 141 ПКУ як для платників податку, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за податковий (звітний) рік менше 75 відс. – суми сплачених податків, зборів, платежів у розмірі, пропорційному частці сільськогосподарського товаровиробництва такого платника за податковий (звітний) рік, розрахованій відповідно до п.п. 14.1.262 п. 14.1 ст. 14 ПКУ.
За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.
Як визначається при обчисленні екологічного податку річний обсяг викидів двоокису вуглецю, що перевищує 500 тонн за рік, якщо СГ має декілька стаціонарних джерел забруднення в межах однієї або декількох територіальних громад, які обслуговуються одним або різними контролюючими органами?
Відповідно до п.п. 240.1.1 п. 240.1 ст. 240 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками екологічного податку є суб’єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються: викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення.
Пунктом 240.7 ст. 240 ПКУ встановлено, що не є платниками податку за викиди двоокису вуглецю суб’єкти, зазначені у п. 240.1 ст. 240 ПКУ, якими здійснюються такі викиди в обсязі не більше 500 тонн за рік.
У разі якщо річний обсяг викидів двоокису вуглецю перевищує 500 тонн за рік, суб’єкти зобов’язані зареєструватися платниками податку у податковому (звітному) періоді, в якому відбулося таке перевищення. Такі платники зобов’язані скласти та подати податкову звітність, нарахувати та сплатити податок за податковий (звітний) період, у якому відбулося таке перевищення, у порядку, передбаченому ПКУ.
Об’єктом та базою оподаткування екологічним податком, зокрема, є обсяги та види забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами (п. 242.1 ст. 242 ПКУ).
Разом з тим, база оподаткування екологічним податком за викиди двоокису вуглецю за результатами податкового (звітного) року зменшується на обсяг таких викидів у розмірі 500 тонн за рік (п. 242.4 ст. 242 ПКУ).
Форма податкової декларації екологічного податку (далі – Декларація) затверджена наказом Міністерства фінансів України від 17.08.2015 № 715 із змінами та доповненнями. Невід’ємною частиною Декларації є додатки (розрахунки), зокрема, розрахунок за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення здійснюється у додатку 1 до Декларації (далі – Додаток 1).
Рядок 2 Декларації та рядок 3 Додатка 1 заповнюються відповідно до Кодифікатора адміністративно-територіальних одиниць та територій територіальних громад, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 26.11.2020 № 290 зі змінами та доповненнями (далі – КАТОТТГ).
У рядку 3 Додатка 1 зазначається наступна інформація:
у рядку 3.1 – код територіальної громади, визначений за КАТОТТГ на території якої знаходиться стаціонарне джерело забруднення;
у рядку 3.2 – код адміністративно-територіальної одиниці, визначений за КАТОТТГ, за місцем розміщення стаціонарних джерел забруднення.
Для кожного стаціонарного джерела забруднення складається два окремих Додатка 1, один з яких для декларування податкових зобов’язань з екологічного податку за двоокису вуглецю.
З метою встановлення суб’єктом господарювання факту перевищення, визначеного п. 240.7 ст. 240 ПКУ, граничного обсягу викидів двоокису вуглецю, такому суб’єкту необхідно вжити заходів із виконання інвентаризації обсягу таких викидів у порядку, встановленому законодавством.
Загальні принципи інвентаризації врегульовані Інструкцією про зміст та порядок складання звіту проведення інвентаризації викидів забруднюючих речовин на підприємстві, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 10.02.1995 № 7 зі змінами та доповненнями (далі – Інструкція). Зокрема, Інструкцією встановлено, що інвентаризація викидів забруднюючих речовин, які не визначені за безпосередніми інструментальними вимірами, наприклад, двоокису вуглецю, виконується за матеріалами технологічного регламенту або розрахунковим методом.
Таким чином, суб’єкту господарювання, який має декілька стаціонарних джерел забруднення та здійснює викиди забруднюючих речовин, у тому числі й двоокису вуглецю, в межах однієї або декількох територіальних громад, які обслуговуються одним або різними контролюючими органами, необхідно самостійно визначити звітний (податковий) період, в якому очікується перевищення граничної величини викидів двоокису вуглецю у розмірі 500 тонн на рік всіма стаціонарними джерелами забруднення, та подати до контролюючого(их) органу(ів) за місцезнаходженням стаціонарних джерел забруднення заяву(и) про звітний (податковий) період, в якому очікується таке перевищення. До заяви додаються розрахунки з матеріалами оцінки інвентаризації обсягів викидів двоокису вуглецю за всіма стаціонарними джерелами забруднення.
Починаючи зі звітного (податкового) періоду, в якому досягнуто граничний обсяг викидів двоокису вуглецю, суб’єкт господарювання декларує податкові зобов’язання за такі викиди, що перевищують граничний обсяг, в окремому Додатку 1 до Декларації, яку подає до контролюючого (их) органу (ів) за місцезнаходженням стаціонарних джерел забруднення.
За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.
Здійснення контролю за платниками податків, які порушують граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів
Відповідно до Закону України від 12 травня 2022 року №2260-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» (набув чинності з 27.05.2022) п.п. 69.2. п.62 розділу XX «Перехідні положення» Податкового Кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ, із змінами та доповненнями, здійснюється проведення документальних позапланових перевірок платників податків, за якими отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями.
У зв’язку з цим, Головним управлінням ДПС у Черкаській області за січень-лютий 2023 року проведено 15 перевірок платників податків з питання дотримання валютного законодавства, під час яких відпрацьовано 17 інформацій НБУ про порушення строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів. За результатами проведених перевірок донараховано 2 405,3 тис.грн., з яких узгоджено 198,8 тис.грн., надійшло до бюджету 148,6 тис.грн. В стадії узгодження знаходяться донарахування на суму 2 206,5 тис.грн.
Робота по проведенню перевірок платників податків, які порушують граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів продовжується.
Щодо правильності заповнення податкової декларації з рентної плати, зокрема розрахунку з рентної плати за спеціальне використання води
Наказ Міністерства фінансів України від 15.02.2022 № 79 «Про затвердження змін до форми податкової декларації з рентної плати» (далі - Наказ № 79) набрав чинності 22 березня 2022 року, яким внесені зміни до форми податкової декларації з рентної плати, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 17.08.2015 № 719.
Пунктом 46.6 статті 46 Кодексу визначено, що якщо в результаті зміни правил оподаткування змінюються форми податкової звітності, до визначення нових форм декларацій (розрахунків), які набирають чинності для складання звітності за податковий період, що настає за податковим періодом, у якому відбулося їх оприлюднення, є чинними формами декларацій (розрахунків), чинні до такого визначення.
З огляду на те, що базовим податковим (звітним) періодом для рентної плати за спеціальне використання води є квартал (п. 257.1 ст. 257 Кодексу), платники рентної плати подають податкову декларацію по новій формі починаючи з II кварталу 2022 року та наступні звітні періоди, у тому числі і для самостійного виправлення помилок, допущених у податковій звітності за попередні звітні (податкові) періоди за місцем податкової реєстрації (п.п. 257.3.4 п. 257.3 ст. 257 Кодексу).
Слід зазначити, що платники рентної плати за спеціальне використання води подають одночасно з податковими деклараціями контролюючим органам копії дозволу за спеціальне водокористування, договору на поставку води та статистичної звітності про використання води (п.п. 255.11.19, п. 255.11 ст. 255 Кодексу).
Відповідно до пункту 255.1 статті 255 Кодексу платниками рентної плати за спеціальне використання води є первинні водокористувачі, які безпосередньо здійснюють забір води з водних об’єктів та можуть здійснювати її передачу вторинним водокористувачам.
Згідно з статтею 42 Водного кодексу України від 06 червня 1995 року №213/95-ВР (далі - Водний кодекс), первинні водокористувачі - це ті, які мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води, а також отримують воду з каналів зрошувальних і осушувальних систем, водосховищ, ставків, водогосподарських систем, каналів та водогонів (водопроводів) міжбасейнового та внутрішньобасейнового перерозподілу водних ресурсів.
Відповідно до статті 49 Водного кодексу спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування. Отримання дозволу є обов’язковим для тих суб’єктів, які використовують воду в об’ємі від п’яти кубічних метрів на добу.
Повноваження щодо видачі дозволів на спеціальне водокористування покладено на територіальні органи центрального апарату виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства - Державне агентство водних ресурсів України.
У випадках водокористування без відповідного дозволу на спеціальне водокористування із встановленими в ньому лімітами використання води, рентна плата справляється за весь обсяг використаної води, як за понадлімітне використання (п.п. 255.11.15 п. 255.11 ст. 255 Кодексу). Тобто, до ставок рентної плати застосовується коефіцієнт – 5 (п.п. 255.11.13 п. 255.11 ст. 255 Кодексу).
Терміни подання податкової звітності передбачені пунктом 49.18, статті 49 Кодексу, зокрема для рентної плати за спеціальне використання води, звітність подається за базовий звітний (податковий) період - квартал, протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) періоду.
Платники обчислюють суму рентної плати за спеціальне використання води наростаючим підсумком з початку року, виходячи з фактичних обсягів використаної води (підземної, поверхневої) водних об’єктів, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування, лімітів використання води, ставок рентної плати та коефіцієнтів (п.п. 255.11.2, п. 255.11, ст. 255 Кодексу).
Невід’ємною частиною декларації з рентної плати є додатки. Відповідний тип додатка забезпечує обчислення податкового зобов’язання за відповідним видом об’єкта оподаткування. Зокрема, розрахунок з рентної плати за спеціальне використання води здійснюється у додатках 5, 6 та 7 до декларації.
У додатку 5 заповнюються всі рядки усіх розділів з урахуванням приміток. При не заповненні рядків через відсутність значення він прокреслюються (при поданні в паперовому вигляді) або не заповнюється (при поданні засобами електронного зв’язку). Вартісні показники розрахунку зазначаються у гривнях з копійками.
Відповідно до приміток, зазначених у додатку 5:
у графі «порядковий № декларації» зазначається номер Декларації, до якої додається цей розрахунок;
у графі «Розрахунок №» - арабськими цифрами порядковий номер розрахунку, починаючи з 1 (одиниці), послідовно в порядку зростання;
у рядку 1.1 - звітний (податковий) період, за який подається Декларація: квартал - І, II, III, IV та рік;
у рядку 1.2 - при уточненні показників раніше поданої Декларації за попередній звітний (податковий) період зазначається податковий період, що уточнюється: квартам - І, II, III, IV та рік;
у рядку 2 - код за ЄДРПОУ платника;
у рядку 3 - код територіальної громади, визначений за Кодифікатором адміністративно-територіальних одиниць та територій територіальних громад, затвердженим наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 26.11.2020 №290 (у редакції наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 12.01.2021 №3), на території якої знаходиться водний об’єкт;
у рядку 4 - інформація про отриманий документ на спеціальне водокористування (найменування органу, яким видано дозвільний документ, номер дозвільного документа, дата видачі - дд.мм.рррр., строк дії у роках);
у рядку 5 «Код за КАТОТТГ адміністративно-територіальної одиниці за місцезнаходженням водного об’єкта» - код адміністративно-територіальної одиниці, визначений за Кодифікатором, за місцезнаходженням водного об’єкта;
у рядку 6 - код водних об’єктів згідно з додатком 16 до Декларації. Останній розряд коду повинен бути відмінним від «0». Для кожного типу водного об’єкта заповнюється окремий розрахунок (для отримання інформації щодо кодифікації водних об’єктів за типом водного об’єкта та напрямом використання води слід звертатись до установи, де отримано дозвіл на спеціальне водокористування);
у рядку 7 - розмір встановленого річного ліміту використання води у куб. м. згідно з отриманим дозвільним документом;
у рядку 8 - обсяг використаної води, визначеної за кодом типу водного об’єкта, який враховується при визначенні податкового зобов’язання з рентної плати з початку року, в куб. м.;
у рядку 8.1 - первинними водокористувачами зазначається обсяг використаної води в межах установленого річного ліміту згідно з отриманим дозвільним документом, який враховується при визначенні податкового зобов’язання з початку року, в куб. м.;
у рядку 8.2 - первинними водокористувачами зазначається обсяг використаної понад установлений річний ліміт води згідно з отриманим дозвільним документом, який враховується при визначенні податкового зобов’язання з початку року, в куб. м.;
у рядку 9 - ставки рентної плати зазначаються відповідно до п. 255.5 ст. 255 Кодексу;
у рядку 10 (10.1, 10.2, 10.3 та 10.4) - коефіцієнти, що застосовуються до ставок рентної плати, відповідно до:
п. 255.6 ст. 255 Кодексу - 0,005 (для теплоелектростанцій з прямоточною системою водопостачання рентна плата за фактичний обсяг води, що пропускається через конденсатори турбін для охолодження конденсату);
п. 255.7 ст. 255 Кодексу - 0,3 (житлово-комунальні підприємства в частині обсягів води технологічних нормативів використання питної води, визначених відповідно до законодавства про питну воду, питне водопостачання та водовідведення);
п.п. 255.11.10 п. 255.11 ст. 255 Кодексу - 2 (у разі відсутності вимірювальних приладів, якщо можливість їх встановлення існує);
п.п. 255.11.13 п. 255.1 1 ст. 255 Кодексу - 5 (у разі перевищення водокористувачами встановленого річного ліміту використання води);
у рядку 11 - податкове зобов’язання з початку року, яке визначається за наведеною формулою в цьому рядку. При цьому до ставок рентної плати застосовується показник «V», який становить:
для водних ресурсів, то входять виключно до складу напоїв - за
для водних ресурсів для потреб рибництва - за
за спеціальне використання поверхневих та підземних вод, шахтної, кар’єрної та дренажної води - за
у рядку 12 - податкове зобов’язання з початку року за попередній податковий (звітний) період: за І квартал, або за півріччя, або за 9 місяців;
у рядку ІЗ - податкове зобов’язання за податковий (звітний) квартал (рядок 11 - рядок 12);
у рядку 14 - сума податкового зобов’язання, зазначена у рядку 13 додатка 5 до раніше поданої Декларації, що уточнюється у зв’язку із самостійним виявленням помилки;
у рядку 14.1 - податкове зобов’язання, що збільшується (рядок 13 - рядок 14);
у рядку 14.2 - податкове зобов’язання, що зменшується (рядок 14 - рядок 13);
у рядку 15 - розмір штрафної санкції (десятковим дробом), що застосовується у разі заниження у раніше поданій Декларації суми податкових зобов’язань, що самостійно узгоджується платником, визначеної відповідно до п.п. «а» або «б» абзацу четвертого п. 50.1 ст. 50 Кодексу;
у рядку 16 - сума штрафу (рядок 14.1 х рядок 15);
у рядку 17 - сума пені, яка обчислюється платником з дотриманням норм п.п. 129.1.3 п. 129.1 та абзацу третього п. 129.4 ст. 129 Кодексу.
Отримати інформацію стосовно банківських реквізитів для сплати рентної плати за спеціальне використання води платники мають можливість в меню «Стан розрахунків з бюджетом» приватної частини Електронного кабінету. При зверненні до зазначеного меню відображається зведена інформація станом на момент звернення, що містить інформацію по кожному виду платежу, зокрема, бюджетний рахунок на поточну дату.
Також інформація про реквізити рахунків, відкритих в органах Казначейства в розрізі адміністративно-територіальних одиниць України, оприлюднена на офіційному веб-порталі ДПС в рубриці Головна/Рахунки для сплати платежів (https://tax.gov.ua/rahunki-dlya-splati-platejiv/).
Поряд з цим, платники рентної плати за спеціальне використання води для отримання банківських реквізитів з метою сплати рентної плати за спеціальне використання води можуть звернутися до органу ДПС за місцем взяття на облік платником рентної плати за спеціальне використання води.
Порядок списання безнадійного податкового боргу
Порядок списання безнадійного податкового боргу платників податків, затверджений наказом Міністерство фінансів України від 28 липня 2022 року № 220 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10 серпня 2022 р. за N 908/38244
Порядок розроблений відповідно до статті 101 глави 9 розділу II Податкового кодексу України (далі - Кодекс) і визначає механізм списання безнадійного податкового боргу.
Дія Порядку поширюється на фізичних осіб (резидентів і нерезидентів), юридичних осіб (резидентів і нерезидентів) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування, і на яких покладено обов'язок сплати податків та зборів.
Норми Порядку не поширюються на грошові зобов'язання або податковий борг, що залишаються непогашеними після ліквідації платника податків, не пов'язаної з банкрутством.
Списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі штрафні санкції, пеня, нараховані на такий податковий борг.
Безнадійним податковим боргом є:
1) податковий борг платника податків, визнаного в установленому порядку банкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені у зв'язку з недостатністю майна банкрута, - станом на дату набрання законної сили ухвалою суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу (у разі банкрутства боржника - юридичної особи) або ухвалою суду про завершення процедури погашення боргів боржника та закриття провадження у справі про неплатоспроможність (у разі банкрутства боржника - фізичної особи);
2) податковий борг фізичних осіб, яка визнана в судовому порядку недієздатною, безвісно відсутньою або оголошена померлою, у разі недостатності майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом, - станом на дату набрання законної сили відповідним рішенням суду;
3) податковий борг померлої фізичної особи у разі недостатності майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом, - станом на дату підписання акту опису спадкового майна за умови отримання інформації про підписання такого акту відповідно до чинного законодавства;
4) податковий борг фізичних осіб, яка понад 720 днів перебуває у розшуку, - станом на дату отримання інформації на запит органу ДПС за даними відповідних органів;
5) податковий борг платника податків, у тому числі податкового агенту, стосовно якого минув строк давності, встановлений пунктом 102.4 статті 102 глави 9 розділу II Кодексу, - станом на дату прийняття рішення керівником (його заступником або уповноваженою особою) територіального органу ДПС;
6) податковий борг платника податків, що виник внаслідок форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), - станом на дату, що настає за граничним строком сплати грошових зобов'язань за період, на який припадає дата, зазначена в документі, що засвідчує факт форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Такий факт форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) підтверджується сертифікатом про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат), виданим Торгово-промисловою палатою або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами;
7) податковий борг платника податків, щодо якого до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис про його припинення на підставі рішення суду, - станом на дату припинення державної реєстрації платника податків, зазначену у відповідному повідомленні державного реєстратора;
8) податковий борг банку, щодо якого наявне рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про затвердження звіту про завершення ліквідації банку або рішення Національного банку про затвердження ліквідаційного балансу, ухвалення остаточного звіту ліквідатора і завершення ліквідаційної процедури, - станом на дату прийняття відповідного рішення.
Визначення суми безнадійного податкового боргу, що підлягає списанню, здійснюють територіальні органи ДПС на підставі даних інформаційно - комунікаційних систем ДПС (далі - ІКС) станом на день виникнення безнадійного податкового боргу для кожного з випадків, визначених у Порядку.
У випадках, передбачених підпунктами 1 - 5, 7, 8 пункту 2 розділу II Порядку, за результатами розгляду документів, необхідних для підтвердження безнадійності податкового боргу, керівник (його заступник або уповноважена особа) територіального органу ДПС за наявності підстав приймає рішення про списання безнадійного податкового боргу, яке оформляється на бланку за формою згідно з додатком до цього Порядку.
У випадку, передбаченому підпунктом 6 пункту 2 розділу II цього Порядку (податковий борг платника податків, що виник внаслідок форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили)), платник податків звертається до територіального органу ДПС з письмовою заявою, в якій зазначаються суми податків та зборів, що підлягають списанню. До заяви обов'язково додається Сертифікат.
За результатами розгляду документів, наданих платником податків, керівник (його заступник або уповноважена особа) територіального органу ДПС за наявності підстав приймає рішення про списання безнадійного податкового боргу, яке оформляється на бланку за формою згідно з додатком до Порядку.
Списання безнадійного податкового боргу з плати за землю здійснюється за період з дня настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) і до закінчення граничного строку сплати грошового зобов'язання з такого податку за звітний календарний рік, у якому такі обставини виникли, а з єдиного податку - з дня настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) і до закінчення граничного строку сплати грошового зобов'язання за відповідний звітний період.
Якщо станом на день прийняття рішення про списання безнадійного податкового боргу за даними ІКС податковий борг повністю або часткового погашено (у тому числі за рахунок зарахування коштів відповідно до пункту 87.9 статті 87 глави 9 розділу II Податкового кодексу), рішення про списання безнадійного податкового боргу не приймається (у разі повного погашення) або приймається на залишок непогашеної суми, що обліковується за даними ІКС (у разі часткового погашення).
Рішення про списання безнадійного податкового боргу складається у двох примірниках: перший - для платника податків, другий - для територіального органу ДПС. Неотриманий платником податків примірник рішення зберігається у територіальному органі ДПС.
Структурний підрозділ територіального органу ДПС, до функцій якого належить списання безнадійного податкового боргу, здійснює таке списання щокварталу протягом 20 календарних днів, наступних за останнім днем кварталу.
Рішення про списання безнадійного податкового боргу вноситься до ІКС не пізніше наступного робочого дня після підписання такого рішення.
Якщо фізична особа, яка в судовому порядку визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, з'являється або якщо фізичну особу, яка перебувала в розшуку понад 720 днів, розшукано, то списана заборгованість таких осіб підлягає відновленню та стягненню в загальному порядку з дотриманням строків давності, починаючи з дня відновлення такого податкового боргу.
Хто є платниками рентної плати за спеціальне використання води?
Відповідно до п. 255.1 ст. 255 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками рентної плати за спеціальне використання води є:
первинні водокористувачі – суб’єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи – підприємці, які використовують та/або передають вторинним водокористувачам воду, отриману шляхом забору води з водних об’єктів;
суб’єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи – підприємці, які використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.
Згідно з частинами другою та третьою ст. 42 Водного кодексу України від 06 червня 1995 року № 213/95-ВР зі змінами і доповненнями водокористувачі можуть бути первинними і вторинними.
Первинні водокористувачі – це ті, які мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води, а також отримують воду з каналів зрошувальних і осушувальних систем, водосховищ, ставків, водогосподарських систем, каналів та водогонів (водопроводів) міжбасейнового та внутрішньобасейнового перерозподілу водних ресурсів.
Слід зазначити, що згідно з п.п. 5 п. 297.1 ст. 297 ПКУ платники єдиного податку четвертої групи звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з рентної плати за спеціальне використання води.
За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.
Чи виникає об’єкт оподаткування у ФО, якщо банк за договором з такою особою вилучає заставлене нерухоме або рухоме майно та бере його на свій баланс як основний засіб, у зв’язку з невиконанням умов кредитного договору?
Відповідно до п. 1 ст. 572 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV із змінами та доповненнями (далі – ЦКУ) в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (п. 1 ст. 574 ЦКУ).
Згідно з ст. 20 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу» із змінами та доповненнями заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (п. 1 ст. 590 ЦКУ).
Спеціальним законом, який регулює відносини у сфері застави нерухомого майна (іпотеки) є Закон України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 898), відповідно до ст. 33 якого звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Статтею 36 Закону № 898 встановлено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема, передачу іпотекодержателю такого права в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону № 898.
Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, визначено Законом України від 18 листопада 2003 року № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 1255), відповідно до ст. 24 якого звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із Законом № 1255.
При цьому позасудовим способом звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження є, зокрема, передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов’язання в порядку, встановленому Законом № 1255 (у тому числі передача цінних паперів електронної форми існування у власність обтяжувача відповідно до законодавства про депозитарну систему України) (ст. 26 Закону № 1255).
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розд. IV Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) відповідно до п.п. 164.2.4 п. 164.2 ст. 164 ПКУ якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку на доходи фізичних осіб включається частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями ст.ст. 172-173 ПКУ.
Так, порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) нерухомого майна визначено ст. 172 ПКУ, згідно з п. 172.1 не оподатковується один раз протягом звітного податкового року, за умови перебування такого майна у власності платника податку більше трьох років, дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну): житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи об’єкт незавершеного будівництва таких об’єктів, земельну ділянку, на якій розташовані такі об’єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці); земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначені ст. 121 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III із змінами та доповненнями залежно від її призначення; земельної ділянки сільськогосподарського призначення, безпосередньо отриманої платником податку у власність у процесі приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій або приватизації земельних ділянок, що перебували у користуванні такого платника, або виділеної в натурі (на місцевості) власнику земельної частки (паю), а також таких земельних ділянок, отриманих платником податку у спадщину.
Умова щодо перебування такого майна у власності платника податку більше трьох років не поширюється на майно, отримане платником податку у спадщину.
Дохід від відчуження господарсько-побутових споруд, що розташовані на одній ділянці з житловим або садовим (дачним) будинком та продаються разом з ним для цілей оподаткування, окремо не визначається.
Згідно з абзацом першим п. 172.2 ст. 172 ПКУ дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного (податкового) року другого об’єкта нерухомості (крім операцій з відчуження житлової нерухомості банками в порядку звернення стягнення за договорами іпотеки, що забезпечують кредит, наданий в іноземній валюті), із зазначених у п. 172.1 ст. 172 ПКУ, або від продажу об’єкта нерухомості, не зазначеного у п. 172.1 ст. 172 ПКУ, підлягає оподаткуванню за ставкою 5 відс., визначеною п. 167.2 ст. 167 ПКУ.
Дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного (податкового) року третього та наступних об’єктів нерухомості (крім операцій з відчуження житлової нерухомості банками в порядку звернення стягнення за договорами іпотеки, що забезпечують кредит, наданий в іноземній валюті), із зазначених у п. 172.1 ст. 172 ПКУ, або від продажу другого та наступних об’єктів нерухомості, не зазначених у п. 172.1 ст. 172 ПКУ, підлягає оподаткуванню за ставкою 18 відс., визначеною п. 167.1 ст. 167 ПКУ, крім випадків, якщо зазначене у цьому абзаці майно отримано платником податку у спадщину (абзац другий п. 172.2 ст. 172 ПКУ).
Дохід, отриманий платником податків від продажу протягом звітного (податкового) року неподільного об’єкта незавершеного будівництва/майбутнього об’єкта нерухомості, подільного об’єкта незавершеного будівництва та від відступлення прав за договором купівлі-продажу неподільного об’єкта незавершеного будівництва/майбутнього об’єкта нерухомості, щодо якого сплачено частково ціну та зареєстровано обтяження речових прав на користь покупця, підлягає оподаткуванню за ставкою 18 відс., визначеною п. 167.1 ст. 167 ПКУ, крім випадків, якщо зазначене у цьому абзаці майно, майнові права отримано платником податку у спадщину (абзац третій п. 172.2 ст. 172 ПКУ).
Дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного (податкового) року третього та наступних об’єктів нерухомості у вигляді отриманих у спадщину об’єктів нерухомості, а також дохід від продажу протягом звітного (податкового) року неподільного об’єкта незавершеного будівництва/майбутнього об’єкта нерухомості, подільного об’єкта незавершеного будівництва та/або від відступлення прав за договором купівлі-продажу неподільного об’єкта незавершеного будівництва/майбутнього об’єкта нерухомості, щодо якого сплачено частково ціну та зареєстровано обтяження речових прав на користь покупця, за умови що таке майно, майнові права отримано платником податку у спадщину, підлягає оподаткуванню за ставкою 5 відс., визначеною п. 167.2 ст. 167 ПКУ (абзац четвертий п. 172.2 ст. 172 ПКУ).
Дохід від продажу об’єктів нерухомості, зазначених в абзаці другому п. 172.2 ст. 172 ПКУ, може бути зменшений на документально підтверджені витрати на придбання об’єкта нерухомості, розташованого на території України (абзац п’ятий п. 172.2 ст. 172 ПКУ).
Дохід від продажу протягом звітного (податкового) року неподільного об’єкта незавершеного будівництва/майбутнього об’єкта нерухомості, подільного об’єкта незавершеного будівництва та від відступлення прав за договором купівлі-продажу неподільного об’єкта незавершеного будівництва/майбутнього об’єкта нерухомості, щодо якого сплачено частково ціну та зареєстровано обтяження речових прав на користь покупця, може бути зменшений на документально підтверджені витрати на придбання такого об’єкта, майнових прав (абзац шостий п. 172.2 ст. 172 ПКУ).
Оподаткування операцій з продажу або обміну об’єктів рухомого майна регламентується ст. 173 ПКУ, згідно з п. 173.1 ст. 173 ПКУ якої дохід платника податку від продажу (обміну) об’єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, визначеною в п. 167.2 ст. 167 ПКУ.
Разом з тим, п. 173.2 ст. 173 ПКУ передбачено як виняток із положень п. 173.1 ст. 173 ПКУ дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року одного з об’єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда, не підлягає оподаткуванню.
Дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року другого об’єкта рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною п. 167.2 ст. 167 ПКУ.
Дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року третього та наступних об’єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда або іншого транспортного засобу підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 ПКУ.
Дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) протягом звітного (податкового) року третього та наступних об’єктів рухомого майна у вигляді легкового автомобіля та/або мотоцикла, та/або мопеда або іншого транспортного засобу, може бути зменшений на вартість такого об’єкта рухомого майна, що була задекларована особою як об’єкт декларування у порядку одноразового (спеціального) добровільного декларування, відповідно до підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ.
Згідно з п. 172.8 ст. 172 та п. 173.8 ст. 173 ПКУ під продажем розуміється будь-який перехід права власності або будь-яких інших аналогічних прав на об’єкти нерухомого та рухомого майна, неподільний об’єкт незавершеного будівництва/майбутній об’єкт нерухомості, подільний об’єкт незавершеного будівництва, крім їх успадкування та дарування.
Крім того, абзацом другим п.п. 165.1.16 п. 165.1 ст. 165 ПКУ встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються доходи, отримані внаслідок реалізації заставленого майна, майна платника податку при зверненні стягнення фінансовою установою на таке майно у зв’язку з невиконанням платником податку своїх зобов’язань за договором кредиту (позики), за умови що таке майно було придбано за рахунок такого кредиту (позики).
Враховуючи викладене, передача банку фізичною особою права власності на заставлене нерухоме чи рухоме майно в рахунок виконання основного зобов’язання за договором вважається продажем такого майна.
При цьому, якщо заставлене майно, яке відчужується у зв’язку з невиконанням платником податку своїх зобов’язань за договором кредиту (позики), було придбано за рахунок коштів такого кредиту, то дохід, отриманий внаслідок такого відчуження, не включається до його загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, тобто не оподатковується податком на доходи фізичних осіб.
Разом з тим, якщо при реалізації заставного майна не виконуються умови абзацу другого п.п. 165.1.16 п. 165.1 ст. 165 ПКУ, то дохід, отриманий від такого відчуження, оподатковується відповідно до норм ст.ст. 172 та 173 ПКУ (крім операцій з відчуження житлової нерухомості банками в порядку звернення стягнення за договорами іпотеки, що забезпечують кредит, наданий в іноземній валюті).
За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.
Чи виникає об’єкт оподаткування ПДФО у ФО (поручителя), якщо ЮО (боржник) повертає їй суму боргу, яку за договором поруки ФО (поручитель) перерахувала банку (кредитору)?
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV із змінами та доповненнями (далі – ЦКУ) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою ст. 546 ЦКУ виконання зобов’язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
При цьому, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником (частина перша ст. 553 ЦКУ).
Після виконання поручителем зобов’язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов’язок боржника.
До поручителя, який виконав зобов’язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов’язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання (частина перша та друга ст. 556 ЦКУ).
Таким чином, у разі якщо відповідно до договору поруки до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, тобто відбувається заміна кредитора, то доходу у розумінні Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) у нового кредитора не виникає.
Разом з тим, кредитор – це, зокрема фізична особа, яка має підтверджені у встановленому порядку вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника (п.п. 14.1.95 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розд. IV ПКУ, відповідно до п. 162.1 ст. 162 якого платником податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізична особа – резидент.
Згідно з п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 ПКУ об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Статтею 165 ПКУ визначено виключний перелік доходів, які не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків.
Водночас до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків включаються інші доходи, крім зазначених у ст. 165 ПКУ (п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПКУ).
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб до бюджету здійснюється у порядку, встановленому ст. 168 ПКУ.
Так, згідно з п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПКУ податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку 18 відс., визначену ст. 167 ПКУ.
Враховуючи викладене, у разі якщо юридична особа (боржник) сплачує кошти фізичній особі (поручителю), яка виконала перед кредитором (банком) обов’язок боржника за договором поруки, то суми сплачених коштів оподатковуються податком на доходи фізичних осіб як інший дохід на загальних підставах.
За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.
Чи є об’єктом оподаткування легковий автомобіль, що включений після 1 лютого до Переліку легкових автомобілів, які підлягають оподаткуванню транспортним податком у звітному (податковому) році?
Згідно з п.п. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПКУ є об’єктами оподаткування.
Підпунктом 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПКУ визначено, що об’єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п’яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі (далі – Мінекономіки), за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об’єму циліндрів двигуна, типу пального.
Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року Мінекономіки, на своєму офіційному веб-сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п’яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі – Перелік), який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об’єм циліндрів двигуна, тип пального.
Механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 66 «Про затвердження Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів та внесення змін у додатки 1 і 2 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів» (далі – Методика).
Відповідно до абзацу другого пункту 13 Методики у разі відсутності на офіційному вебсайті Мінекономіки інформації про марку, модель легкового автомобіля, що має ознаки об’єкта оподаткування транспортним податком, Мінекономіки за зверненням Державної податкової служби України та/або власника зазначеного легкового автомобіля визначає його середньоринкову вартість, доповнює Перелік, зазначений в абзаці першому
пункту 13 Методики, такою інформацією та розміщує її на своєму офіційному вебсайті.
Разом з тим, власник легкового автомобіля може отримати інформацію з офіційного вебсайту Мінекономіки про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, об’єм циліндрів двигуна та тип пального (пункт 14 Методики).
Враховуючи викладене, визначальною ознакою віднесення транспортного засобу до об’єкта оподаткування транспортним податком є наявність його у Переліку.
При цьому, якщо Мінекономіки доповнює Перелік відповідним легковим автомобілем, у тому числі після 1 лютого податкового (звітного) року, то такий автомобіль є об’єктом оподаткування транспортним податком починаючи з 1 січня податкового (звітного) року.
За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.
Чи є пільгою звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначене п.п. 69.22 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ?
Податкові пільги визначені у Довіднику пільг, що є втратами доходів бюджету, та Довіднику інших податкових пільг, які розміщені на вебпорталі ДПС за посиланням: Головна/ДОВІДНИКИ, РЕЄСТРИ, ПЕРЕЛІКИ/ДОВІДНИКИ/Довідники пільг.
Підпунктом 69.22 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ (далі – ПКУ) встановлено особливості справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні».
Тимчасовий порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з урахуванням особливостей не може вважатися пільгами, тому положення п.п. 69.22 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ не включені до довідників пільг.
Враховуючи зазначене, у разі застосування положень п.п. 69.22 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ при декларуванні податкових зобов’язань, у формі Податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 10.04.2015 № 408 із змінами та доповненнями (далі – Декларація), інформація щодо пільг не зазначається (колонки 18 – 22 розд. І додатка 1 (для об’єктів житлової нерухомості) до Декларації та колонки 17 – 21 розд. І додатка 2 (для об’єктів нежитлової нерухомості) до Декларації)).
Пояснення зменшення суми податкового зобов’язання до сплати (різниця між показниками колонок 17 та 23 розд. І додатка 1 до Декларації та колонок 16 та 22 розд. І додатка 2 до Декларації) у зв’язку з застосуванням положень п.п. 69.22 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ платником зазначається в Декларації у рядку 8 «Доповнення до Податкової декларації».
У колонці «Зміст доповнення» зазначається причина зменшення податкового зобов’язання: «Уточнена сума податкового зобов’язання до сплати розрахована відповідно до п.п. 69.22 п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ».
За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.
Чи нараховуються платником ПДВ податкові зобов’язання на дебіторську заборгованість за поставленими та не оплаченими товарами, необоротними активами при анулюванні реєстрації платника ПДВ у разі визначення податкових зобов’язань за касовим методом?
Відповідно до пп. 14.1.266 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) касовий метод для цілей оподаткування згідно з розд. V ПКУ – метод податкового обліку, за яким дата виникнення податкових зобов’язань визначається як дата зарахування (отримання) коштів на рахунки платника податку, відкриті в установах банків та/або в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, у касу платника податків або дата отримання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) ним товарів (послуг), а дата віднесення сум податку до податкового кредиту визначається як дата списання коштів з рахунків платника податку, відкритих в установах банків, та/або в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, дата видачі з каси платника податків або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).
Згідно з п. 184.7 ст. 184 ПКУ якщо товари/послуги, необоротні активи, суми податку по яких були включені до складу податкового кредиту, не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, такий платник податку в останньому звітному (податковому) періоді не пізніше дати анулювання його реєстрації як платника податку зобов’язаний визначити податкові зобов’язання по таких товарах/послугах, необоротних активах виходячи із звичайної ціни відповідних товарів/послуг чи необоротних активів, крім випадків анулювання реєстрації як платника податку внаслідок реорганізації платника податку шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення відповідно до закону.
При анулюванні реєстрації платник ПДВ втрачає право застосовувати касовий метод визначення дати податкових зобов’язань, згідно з яким дата виникнення податкових зобов’язань визначається на дату зарахування (отримання) коштів на його банківський рахунок або касу підприємства, а тому такий платник повинен не пізніше дати анулювання його реєстрації як платника ПДВ нарахувати податкові зобов’язання на обсяг поставлених, але неоплачених товарів/послуг.
Чи необхідно платнику нараховувати податкову амортизацію згідно з вимогами розд. III ПКУ за періоди застосування спрощеної системи зі сплатою ЄП за ставкою 2 відс. для визначення залишкової вартості ОЗ станом на 01 число місяця повернення на загальну систему оподаткування та відображати таку амортизацію в додатку АМ до Податкової декларації з податку на прибуток підприємств?
Відповідно до п.п. 9.9 п. 9 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) після припинення або скасування воєнного, надзвичайного стану на території України платники єдиного податку третьої групи, які на день припинення або скасування воєнного, надзвичайного стану на території України використовували особливості оподаткування, встановлені п. 9 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, з першого дня місяця, наступного за місяцем припинення або скасування воєнного, надзвичайного стану на території України, втрачають право на використання особливостей оподаткування, передбачених п. 9 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, і автоматично вважаються такими, що застосовують систему оподаткування, на якій такі платники податку перебували до обрання особливостей оподаткування, передбачених п. 9 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ.
Платник податку має право самостійно (шляхом подання заяви) відмовитися від використання особливостей оподаткування, передбачених п. 9 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому прийнято таке рішення. У такому разі платник податків вважається таким, що застосовує систему оподаткування, на якій він перебував до обрання особливостей оподаткування, передбачених п. 9 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, крім випадку, якщо у заяві про відмову від використання особливостей оподаткування, передбачених п. 9 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ, платник податку зазначив про перехід на сплату інших податків і зборів.
Згідно з п. 296.1 ст. 296 ПКУ юридичні особи – платники єдиного податку третьої групи використовують дані спрощеного бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з урахуванням положень пп. 44.2, 44.3 ст. 44 ПКУ.
Відображення основних засобів та нематеріальних активів у бухгалтерському обліку здійснюється відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92 зі змінами та доповненнями, Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 № 242 зі змінами та доповненнями, Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 16 (МСБО 16) «Основні засоби» та Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 38 (МСБО 38) «Нематеріальні активи».
Порядок розрахунку амортизації основних засобів або нематеріальних активів для визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток підприємств встановлено п. 138.3 ст. 138 ПКУ.
Згідно з п.п. 138.3.1 п. 138.3 ст. 138 ПКУ розрахунок амортизації основних засобів та нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням обмежень, встановлених п.п. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 розд. І ПКУ, підпунктами 138.3.2 – 138.3.4 п. 138.3 ст. 138 ПКУ. При такому розрахунку застосовуються методи нарахування амортизації, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.
Для розрахунку амортизації відповідно до положень п. 138.3 ст. 138 ПКУ визначається вартість основних засобів та нематеріальних активів без урахування їх переоцінки (уцінки, дооцінки), проведеної відповідно до положень бухгалтерського обліку.
Амортизація не нараховується за період невикористання (експлуатації) основних засобів у господарській діяльності у зв’язку з їх консервацією.
Згідно з п.п. 14.1.9 п. 14.1 ст. 14 ПКУ сума залишкової вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, яка визначається як різниця між первісною вартістю і сумою розрахованої амортизації відповідно до положень розд. III ПКУ, вважається залишковою вартістю таких засобів та активів для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств.
Отже, платник податку на прибуток підприємств, який до переходу на спрощену систему оподаткування зі сплатою єдиного податку за ставкою 2 відс. застосовував різниці згідно зі ст. 138 ПКУ, після відновлення сплати податку на прибуток підприємств для визначення балансової (залишкової) вартості основних засобів та нематеріальних активів згідно з вимогами п.п. 14.1.9 п. 14.1 ст. 14 ПКУ з подальшим відображенням такої вартості станом на 01 число місяця повернення на загальну систему оподаткування у графі 3 додатка АМ до рядка 1.2.1 додатка РІ до рядка 03 РІ Податкової декларації з податку на прибуток підприємств, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 № 897 зі змінами та доповненнями (далі – Декларація), повинен здійснити розрахунок суми податкової амортизації відповідно до положень розд. III ПКУ за звітний(і) (податковий(і)) період(и), починаючи з дня державної реєстрації платником єдиного податку по останній день місяця, після якого він повертається на загальну систему оподаткування.
При цьому відображення суми податкової амортизації, розрахованої відповідно до положень розд. III ПКУ, для визначення суми залишкової вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів згідно з вимогами п.п. 14.1.9 п. 14.1 ст. 14 ПКУ у додатку АМ до Декларації не передбачено.
За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.
Чи потрібно суб’єктам господарювання, що забезпечені електрогенераторною установкою, отримувати ліцензію на право зберігання пального?
Законом України від 13.12.2022 № 2836-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо сприяння відновленню енергетичної інфраструктури України», внесені зміни до Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (зі змінами) (далі – Закон №481), що набули чинності 03.01.2023. Зокрема, внесені зміни до статті 18 Закону №481, яку доповнено новими частинами такого змісту:
Установити, що на період дії воєнного стану на території України та протягом 30 днів з дня його припинення або скасування:
1) суб’єкт господарювання (у тому числі іноземний суб’єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне, яке споживається для заправлення електрогенераторної установки в обсязі до
2) зберігання пального, яке споживається для заправлення електрогенераторної установки в обсязі понад
У декларації зазначаються відомості про:
суб’єкта господарювання (у тому числі іноземного суб’єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво):
для юридичної особи - організаційно-правова форма, повне і скорочене найменування (за наявності), ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ, місцезнаходження, контактний номер телефону, адреса електронної пошти, прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності) керівника юридичної особи або його уповноваженого представника;
для фізичної особи - підприємця - прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності), номер паспорта громадянина України (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті громадянина України), місце проживання, контактний номер телефону, адреса електронної пошти);
загальну місткість резервуарів та ємностей, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження.
Декларація може бути подана у довільній формі за вибором суб’єкта господарювання (у тому числі іноземного суб’єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) нарочно, поштою або в електронному вигляді, в порядку, встановленому статтею 42 Податкового кодексу України.
Право на зберігання пального, яке споживається для заправлення електрогенераторної установки в обсязі понад
У разі якщо в період дії воєнного стану на території України та протягом тридцятиденного строку з дня його припинення або скасування контролюючим органом буде виявлено факти зберігання суб’єктом господарювання пального в обсягах понад
Нагадаємо, що до суб’єктів господарювання (у тому числі іноземних суб’єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії – 500000 гривень (абзац 9 статті 17 Закону №481).
Що є об’єктом та базою оподаткування для транспортного податку?
Згідно з п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 розд. ХІІ Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755 – VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) об’єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п’яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об’єму циліндрів двигуна, типу пального.
Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному вебсайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п’яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об’єм циліндрів двигуна, тип пального.
Підпунктом 267.3.1 п. 267.3 ст. 267 ПКУ визначено, що базою оподаткування є легковий автомобіль, який є об’єктом оподаткування відповідно до п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПКУ.
За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.
Як в податковому обліку з ПДВ продавця/покупця відображається операція з повернення покупцем частини товарів, кошти за які залишаються у продавця та зараховуються в рахунок оплати за іншою поставкою товарів?
Згідно з п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов’язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН).
Розрахунок коригування до податкової накладної не може бути зареєстрований в ЄРПН пізніше 1095 календарних днів з дати складання податкової накладної, до якої складений такий розрахунок коригування.
Розрахунок коригування, складений постачальником товарів/послуг до податкової накладної, яка складена на отримувача - платника податку, підлягає реєстрації в ЄРПН, зокрема отримувачем (покупцем) товарів/послуг, якщо передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, для чого постачальник надсилає складений розрахунок коригування отримувачу.
Відповідно до п.п. 192.1.1 п. 192.1 ст. 192 ПКУ якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку – постачальника, то:
а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов’язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок;
б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв’язку з отриманням таких товарів/послуг.
Постачальник має право зменшити суму податкових зобов’язань лише після реєстрації в ЄРПН розрахунку коригування до податкової накладної.
Згідно з п. 21 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 № 1307, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.01.2016 за № 137/28267 (далі – Порядок № 1307), у разі здійснення коригування сум податкових зобов’язань постачальник (продавець) товарів/послуг, зокрема складає розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної (далі – розрахунок коригування) за формою згідно з додатком 2 до податкової накладної.
Порядок складання розрахунку коригування та його реєстрації в ЄРПН аналогічний порядку, передбаченому для податкових накладних, крім випадків, передбачених Порядком № 1307.
Пунктом 187.1 ст. 187 ПКУ визначено, що датою виникнення податкових зобов’язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку – дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої – дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів – дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг – дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.
На дату виникнення податкових зобов’язань платник податку зобов’язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений ПКУ термін (п. 201.1 ст. 201 ПКУ).
Отже, у разі зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг податкові зобов’язання постачальника (продавця) підлягають коригуванню на підставі складеного та зареєстрованого в ЄРПН розрахунку коригування. Отримувач (покупець) відповідно зменшує суму податкового кредиту за результатами такого податкового періоду в разі, якщо він зареєстрований як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв’язку з отриманням таких товарів/послуг.
У разі якщо на дату повернення частини товарів сума оплати за них зараховується в рахунок оплати іншого товару, тобто ці кошти набувають статусу передоплати за інший товар, то постачальник на зазначену дату на суму коштів, які зараховуються в рахунок оплати іншого товару, повинен скласти податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН.
За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.
Яка ставка транспортного податку?
Відповідно до п. 267.4 ст. 267 розд. ХІІ Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755 –VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об’єктом оподаткування відповідно до п.п. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПКУ.
За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.
