Світлої пам’яті ШТАНЬКА Василя Миколайовича
10 травня цього року на 64 році життя перестало битися серце щирої й доброї людини, виняткового спеціаліста й незаперечного фахового авторитета в галузі охорони праці ШТАНЬКА Василя Миколайовича — начальника відділу охорони праці, цивільного захисту та оборонної роботи виконкому Звенигородської міської ради.
Народився Василь Миколайович 19 квітня 1959 року в далекому від України місті Свердловськ-45, та от все його наступне життя так чи інакше було пов’язане зі Звенигородкою й Звенигородщиною. Тут він здобував шкільну освіту, навчаючись у школі ім.С.М.Кірова в період з 1966 до 1976 року, тут і вирішив стати освітянином та присвятити подальше життя педагогіці. Шлях до мрії видався дуже непростим. Спершу навчання у Корсунь-Шевченківському училищі за фахом вчителя креслення та праці, пізніше — в Уманському педагогічному інституті ім.П.Г.Тичини за подібним, проте значно ширшим напрямком загальнотехнічних дисциплін. І, можливо, так і працював би Василь Миколайович, викладаючи технічні науки в одній зі шкіл району, якби не служба в армії. А точніше, військово-морський флот, який змінив його життя, світогляд і пріоритети. Він закохався в море. А воно, навзаєм, загартувало юнака й підкреслило та зміцнило вроджені риси його характеру — відповідальність, вимогливість, передусім до себе, та справедливість. Море не відпускало. Спершу залишився з ним на понадстроковій службі. Потім, демобілізувавшись у званні старшини 1 статті, після року цивільного життя, знову спробував повернутися до нього. Цього разу матросом на промисловий флот, де працював до 1984 року. Життя брало своє, настала пора обирати між пристрастю, якою стало море, і давньою мрією, якою він не поступився. Тоді й повернувся до Звенигородки, де була робота у СПТУ-34 та навчання в Уманському педагогічному.
А ще сім’я, якою Василь Миколайович дорожив понад усе. Разом з дружиною Тетяною Миколаївною виховав двох дітей. Менша донька подарувала йому онука, який став розрадою і світлом життя для дідуся. Але це вже через роки, а от тоді, замолоду, довелося не лише мріяти, а й важко працювати, щоб забезпечити родину. І він працював, у тому числі й на Півночі, та повернувся додому остаточно лише тоді, як Україна здобула незалежність, в 1992-му році.
Весь попередній життєвий досвід і свою давню мрію бути навчителем він об’єднав роботою в галузі охорони праці. Кожен, хто знав Василя Миколайовича досить близько, підтвердить, що завжди і при кожній нагоді він наголошував: “Я - педагог!” І він навчав, от тільки тепер уже не дітей, а керівників підприємств, поважних посадовців, інженерів, майстрів складної і відповідальної справи збереження життя та здоров’я людей, які працюють на виробництві. Він пройшов щаблі таких вагомих і відповідальних посад як інженер з охорони праці ДП “Звенигородський лісгосп”, державний інспектор Територіального управління Держгірпромнагляду та, пізніше, управління Держпраці . З 2021 року й до останнього часу працював на посаді начальника відділу з охорони праці, цивільного захисту та оборонної роботи виконкому Звенигородської міської ради.
Будучи "людиною енциклопедичних знань", а саме так про нього відгукуються колеги, він здобув незаперечний фаховий авторитет не лише на рівні міста та району. Завжди доброзичливий, готовий прийти на допомогу, поділитися величезним багажем знань, Василь Миколайович мав і численних друзів, і заслужену повагу. Водночас, йому були притаманні прості людські риси: любив рибалити й полювати та весь вільний час приділяв родині, яку все ж любив понад усе. На заваді цьому стала хвороба. Спільно родиною рятували його хворе серце, переніс операцію.
І ще зовсім недавно, святкуючи 19-го квітня його 64-річчя, сподівалися, що здолали смерть. Та вона таки невблаганна — наздогнала його, коли, здавалося, все вже мало бути добре: 10 травня Василь Миколайович передчасно й трагічно пішов із життя. Нехай спочине з миром душа цієї чудової людини! Ми завжди будемо згадувати його з почуттям світлого смутку.
Міський голова, виконавчий комітет та депутатський корпус Звенигородської міської ради глибоко сумують та висловлюють щирі співчуття рідним та близьким Штанька Василя Миколайовича з приводу непоправної втрати.
Вічна й світла пам’ять нашому колезі і другу.
