ПОДАТКОВА ІНФОРМУЄ

Дата: 15.11.2021 09:16

Кількість переглядів: 309

Які дії платника податків у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН?

     Порядок прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних затверджений наказом Міністерства фінансів України від 12.12.2019 № 520, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2019 за № 1245/34216 (далі – Порядок № 520).

Пунктом 2 Порядку № 520 передбачено, що прийняття рішень про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН), реєстрацію яких зупинено, здійснюють комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН головних управлінь Державної податкової служби України в областях, м. Києві та Офісу великих платників податків ДПС (далі – комісія регіонального рівня).

Відповідно до п. 4 Порядку № 520 у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН платник податку має право подати копії документів та письмові пояснення стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній/розрахунку коригування, для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН.

Згідно з п. 5 Порядку № 520 перелік документів, необхідних для розгляду питання прийняття комісією регіонального рівня рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН, реєстрацію яких зупинено в ЄРПН, може включати:

 договори, зокрема зовнішньоекономічні контракти, з додатками до них;

договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлено повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для здійснення операції;

первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання і транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки - фактури/інвойси, акти приймання-передачі товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм і галузевої специфіки, накладні;
  розрахункові документи та/або банківські виписки з особових рахунків;
      документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачено договором та/або законодавством.

Письмові пояснення та копії документів, зазначених у п. 5 Порядку № 520, платник податку має право подати до контролюючого органу протягом 365 календарних днів, що настають за датою виникнення податкового зобов’язання, відображеного в податковій накладній/розрахунку коригування.

Платник податку має право подати письмові пояснення та копії документів до декількох податкових накладних/розрахунків коригування, якщо такі податкові накладні/розрахунки коригування складено на одного отримувача - платника податку за одним і тим самим договором або якщо в таких податкових накладних/розрахунках коригування відображено однотипні операції (з однаковими кодами товарів згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) або кодами послуг згідно з Державним класифікатором продукції та послуг (ДКПП)) (п. 6 Порядку № 520).

Згідно із п. 7 Порядку № 520 письмові пояснення та копії документів, зазначених у п. 5 Порядку № 520, платник податку подає до ДПС в електронній формі за допомогою засобів електронного зв’язку з урахуванням вимог Законів України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг», від 05 жовтня 2017 року № 2155-VІІІ «Про електронні довірчі послуги» та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 06.06.2017 № 557 ( в редакції наказу Міністерства фінансів України від 01.06.2020 № 261)/

Пунктом 8 Порядку № 520 визначено, що ДПС розміщує та постійно оновлює на своєму офіційному вебпорталі відомості щодо засобів електронного зв’язку, за допомогою яких можуть подаватися письмові пояснення та копії документів.

Письмові пояснення та копії документів, подані платником податку до контролюючого органу відповідно до п. 4 Порядку № 520, розглядає комісія регіонального рівня (п. 9 Порядку № 520).

Комісія регіонального рівня протягом п’яти робочих днів, що настають за днем отримання пояснень та копій документів, поданих відповідно до п. 4 Порядку № 520, приймає рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН та надсилає його платнику податку в порядку, встановленому ст. 42 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями.

Одноразове (спеціальне) добровільне декларування:

чи декларується криптовалюта?

Об’єктами одноразового (спеціального) добровільного декларування можуть бути активи фізичної особи, що належать декларанту на праві власності і знаходяться на території України та/або за її межами станом на дату подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації, у тому числі, але не виключно:

валютні цінності (банківські метали, крім тих, що не розміщені на рахунках, національна валюта (гривня) та іноземна валюта, крім коштів у готівковій формі, та права грошової вимоги (у тому числі депозит (вклад), кошти, позичені третім особам за договором позики), оформлені у письмовій формі з юридичною особою або нотаріально посвідчені у разі виникнення права вимоги декларанта до іншої фізичної особи.

Втім на сьогодні криптовалюта не має визначеного правового статусу в Україні, зокрема, відсутня нормативна база для її класифікації та регулювання операцій з нею. Враховуючи зазначене, немає підстав для її відображення декларантом у одноразовій (спеціальній) добровільній декларації.

Особливості складення розрахунку коригування

до податкової накладної

На яку дату складається розрахунок коригування до податкової накладної, складеної на дату отримання попередньої оплати за товари/послуги, які згідно додаткової угоди не будуть постачатись, а попередня оплата зарахується в рахунок оплати за товари/послуги, які будуть постачатись в наступних звітних періодах?

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПКУ Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами і доповненнями (далі – ПКУ) датою виникнення податкових зобов’язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню;

дата відвантаження товарів, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 201.1 статті 201 ПКУ встановлено, що на дату виникнення податкових зобов’язань платник податку зобов’язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений ПКУ термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 ПКУ).

Згідно з пунктом 192.1 статті 192 ПКУ якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов’язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в ЄРПН.

Розрахунок коригування, складений постачальником товарів/послуг до податкової накладної, яка складена на отримувача - платника податку, підлягає реєстрації в ЄРПН отримувачем (покупцем) товарів/послуг, якщо передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, для чого постачальник надсилає складений розрахунок коригування отримувачу. Постачальник має право зменшити суму податкових зобов’язань лише після реєстрації в ЄРПН розрахунку коригування до податкової накладної (підпункт 192.1.1 пункту 192.1 статті 192 ПКУ).

Відповідно до частини 2 статті 604 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов’язання новим зобов’язанням між тими ж сторонами.

Отже, якщо постачальником – платником ПДВ на дату отримання попередньої оплати за перший товар були визначені податкові зобов’язання з ПДВ, та надалі за домовленістю сторін зобов’язання з поставки такого товару припиняється, а попередня оплата за такий товар зараховується в рахунок оплати другого товару (без повернення коштів на поточний рахунок покупця), то постачальник – платник ПДВ має право скласти розрахунок коригування до податкової накладної, складеної на дату отримання попередньої оплати за перший товар. Такий розрахунок коригування складається на дату оформлення документа, на підставі якого кошти, отримані як попередня оплата за перший товар, будуть зараховані в рахунок оплати вартості другого товару.

Постачальник може зменшити нараховану суму податкових зобов’язань з ПДВ після реєстрації в ЄРПН покупцем такого розрахунку коригування, а покупець зобов’язаний зменшити суму ПДВ, віднесену до податкового кредиту, на дату оформлення документа про зарахування попередньої оплати за перший товар в рахунок оплати другого товару (незалежно від факту реєстрації в ЄРПН відповідного розрахунку коригування).

Крім того, на дату оформлення такого документа постачальник зобов’язаний скласти податкову накладну на попередню оплату за другий товар («перша подія» за операцією з постачання такого товару) та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений ПКУ термін.

Подання податкової декларації з рентної плати

Чи необхідно первинному водокористувачу у разі відсутності у звітному періоді об’єкта оподаткування рентною платою за спеціальне використання води подавати до контролюючого органу податкову декларацію з рентної плати разом з Додатком (ами) 5 (в частині рентної плати за спеціальне використання води) або заяву про відсутність об’єкта оподаткування?

          Відповідно до п. 255.1 ст. 255 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками рентної плати за спеціальне використання води (далі – рентна плата) є, зокрема,

первинні водокористувачі – суб’єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи, постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи - підприємці, які використовують та/або передають вторинним водокористувачам воду, отриману шляхом забору води з водних об’єктів;

          Згідно з частиною третьою статтею 42 Водного кодексу України від 06 червня 1995 року № 213/95-ВР із змінами та доповненнями (далі – Водний кодекс) первинні водокористувачі – це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води.

          Спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування (ст. 49 Водного кодексу).

     Порядок обчислення платниками податкових зобов’язань з рентної плати, затверджений п. 255.11 ст. 255 ПКУ, визначає, що водокористувачі самостійно  обчислюють рентну плату, щокварталу наростаючим підсумком з початку року, у якому було здійснено таке використання, виходячи з фактичних обсягів використаної води (підземної, поверхневої) водних об’єктів, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування, лімітів використання води, ставок рентної плати та коефіцієнтів,

    Платник податків зобов’язаний за кожний встановлений ПКУ звітний період, в якому виникають об’єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог ПКУ подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є (п. 49.2 ст. 49 ПКУ).

         Таким чином, для первинного водокористувача наявність діючого дозволу на спеціальне водокористування визначає його обов’язок подавати до контролюючого органу за основним або неосновним місцем обліку декларації разом з Додатком (ами) 5 (в частині рентної плати за спеціальне використання вод), у тому числі у разі відсутності об’єкта оподаткування у деяких звітних (податкових) періодах. При цьому нормами ПКУ не передбачено подання до контролюючого органу первинним водокористувачем заяви про відсутність об’єкта оподаткування рентною платою за спеціальне використання води у звітному періоді.    

Для суб’єкта господарювання, у якого закінчився термін дії дозволу на спеціальне водокористування або у разі його анулювання та припинено використання води (тобто об’єкт оподаткування відсутній), останнім податковим періодом за який подається декларація разом з Додатком (ами) 5 (в частині рентної плати за спеціальне використання вод) є звітний період, у якому закінчився термін дії дозволу на спеціальне водокористування.

Повідомлення контролюючого органу про оскарження його ППР

Яким чином платник повинен повідомити контролюючий орган про оскарження його ППР (будь-якого іншого рішення) до контролюючого органу вищого рівня?

Платник податків одночасно з поданням скарги контролюючому органу вищого рівня зобов’язаний письмово або в електронній формі засобами електронного зв’язку повідомляти контролюючий орган, яким визначено суму грошового зобов’язання або прийнято інше рішення, про оскарження його податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення.

При цьому платник повідомляє контролюючий орган щодо оскарження податкового повідомлення-рішення або будь-якого іншого рішення в довільній формі.

Одноразове (спеціальне) добровільне декларування: документи  які визначають витрати на придбання (набуття) цінних паперів

На підставі яких документів визначаються витрати на придбання (набуття) цінних паперів або фінансових інструментів з метою заповнення розділу IX одноразової (спеціальної) добровільної декларації?

Відповідно до п.п. «ґ» п. 4 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) об’єктами одноразового (спеціального) добровільного декларування можуть бути визначені підпунктами 14.1.280 і 14.1.281 п. 14.1 ст. 14 ПКУ активи фізичної особи, що належать декларанту на праві власності (в тому числі на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності) і знаходяться (зареєстровані, перебувають в обігу, є на обліку тощо) на території України та/або за її межами станом на дату подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації (далі – Декларація), у тому числі цінні папери та/або фінансові інструменти, визначені законом.

Згідно з п.п. 7.2 п. 7 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ визначено, що для об’єктів декларування, визначених п.п. «ґ» п. 4 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ база для нарахування збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування визначається як:

вартість придбання або біржова вартість, дійсна станом на дату подання Декларації, корпоративних прав (акцій), які допущені до біржових торгів;

витрати на придбання (набуття) декларантом цінних паперів та інших фінансових інструментів, що не допущені до біржових торгів, та часток (паїв) у майні юридичних осіб або в утвореннях без статусу юридичної особи, інших корпоративних прав або номінальна вартість таких активів, зазначена у відповідних документах.

Декларант може додати до Декларації відповідні документи або належним чином засвідчені їх копії, що підтверджують вартість об’єктів декларування, які знаходяться (зареєстровані) на території України.

Декларант зобов’язаний документально підтвердити вартість об’єктів декларування шляхом додання до Декларації засвідчених належним чином копій документів, що підтверджують вартість об’єктів декларування, у разі якщо такі об’єкти знаходяться (зареєстровані) за межами України.

Згідно з абзацом 11 ст. 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 996), первинний документ – документ, який містить відомості про господарську операцію.

Перелік обов’язкових реквізити, які повинні мати первинні документи визначено ч. 2 ст. 9 Закону № 996.

Підпунктом 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 ПКУ визначено, що документальним підтвердженням (первинним документом) доходів та витрат за операціями з інвестиційними активами, укладеними в електронній формі на фондовій біржі для клієнтів – учасників фондової біржі, визнається звіт торговця цінними паперами (брокера), який формується на базі біржового звіту та договору на брокерське обслуговування.

Форма Декларації та Порядок подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації затверджені наказом Міністерства фінансів України від 02.08.2021 № 439.

Для подання Декларації фізичній особі необхідно увійти до Електронного кабінету, вхід до якого здійснюється за адресою: https://cabinet.tax.gov.ua, а також через офіційний вебпортал ДПС, та обрати меню «ЕК для громадян», розділ «Одноразова (спеціальна) добровільна декларація».

Розділ IX «Цінні папери або фінансові інструменти» Декларації містить, зокрема, поле «Витрати на придбання (набуття) або номінальна вартість», в якому відображаються витрати на придбання (набуття) декларантом цінних паперів та інших фінансових інструментів або номінальна вартість таких активів, зазначена у відповідних документах.

Враховуючи викладене, при заповненні розд. IX «Цінні папери або фінансові інструменти» Декларації витрати на придбання (набуття) цінних паперів або фінансових інструментів визначаються на підставі відповідних підтверджуючих документів, якими можуть бути: звіти торговця цінними паперами (брокера); виписки зберігачів під кожне замовлення, завірені печатками зберігачів; розрахункові документи (платіжні доручення, касові ордери тощо), а також інші документи первинного обліку.

Одноразове (спеціальне) добровільне декларування: яке нерухоме майно не відображається в декларації?

Склад та обсяг активів, джерела одержання яких у разі невикористання фізичною особою права на подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації вважаються такими, з яких повністю сплачено податки і збори, становлять (п. 3, п. 4 та п. 10 підрозд. 94 розд. XX ПКУ):

а) об’єкти житлової нерухомості:

квартира/квартири, загальна площа якої/яких не перевищує сукупно 120 кв.м, або майнові права, що підтверджені відповідними документами, на таку квартиру або квартири у багатоквартирному житловому будинку незавершеного будівництва;

житловий будинок/житлові будинки, зареєстрований/зареєстровані у встановленому порядку в Україні, загальна площа якого/яких сукупно не перевищує 240 кв.м, або житловий будинок незавершеного будівництва чи будинки незавершеного будівництва, загальна площа якого/яких сукупно не перевищує 240 кв.м, за умови наявності у такої фізичної особи права власності на земельну ділянку відповідного цільового призначення;

б) об’єкти нежитлової нерухомості – нежитлові будинки некомерційного призначення та/або нежитлові будинки незавершеного будівництва некомерційного призначення, загальна площа яких не перевищує 60 кв.м.

Якщо фізична особа має у власності об’єкти нерухомого майна, які були придбані за рахунок коштів, з яких були сплачені усі податки та збори, передбачені нормами чинного законодавства, то обов’язку щодо відображення таких об’єктів у одноразовій (спеціальній) добровільній декларації не виникає, незалежно від того, що площа зазначених об’єктів перевищує норми, визначені п. 10 підрозд. 94 розд. ХХ ПКУ.

Чи має право декларант подати повторно «звітну» декларацію?

Якщо декларантом подана одноразова (спеціальна) добровільна декларація, але не в повному обсязі сплачена сума збору, яка зазначена у поданій декларації, то чи має право декларант подати повторно «звітну» декларацію?

Відповідно до п. 12 підрозділу 9 прим. 4 розділу ХХ Кодексу у разі несплати або сплати в неповному обсязі суми збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування, зазначеної в одноразовій (спеціальній) добровільній декларації, у встановлений цим підрозділом строк одноразова (спеціальна) добровільна декларація вважається неподаною та на декларанта не поширюються передбачені цим підрозділом державні гарантії та звільнення від відповідальності.

Разом з тим, відповідно п. 12 підрозділу 9 прим. 4 розділу ХХ Кодексу декларант, який має намір скористатися одноразовим (спеціальним) добровільним декларуванням щодо належних йому активів фізичної особи, протягом визначеного цим підрозділом періоду одноразового (спеціального) добровільного декларування має право добровільно подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, одноразову (спеціальну) добровільну декларацію в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Таким чином, у разі несплати або сплати в неповному обсязі суми збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування декларант не має право подати повторно одноразову (спеціальну) добровільну декларацію, оскільки правом на одноразове добровільне декларування декларант вже скористався.

Платниками податків  Черкащини (юридичними особами)

за січень-жовтень 2021 року сплачено 804,2 млн гривень місцевих податків і зборів 

За інформацією начальника Головного управління ДПС у Черкаській області Антона Царюка протягом 10 місяців 2021 року до місцевих бюджетів Черкаської області юридичними особами сплачено 804,2 млн грн місцевих податків і зборів. У порівнянні з аналогічним періодом 2020 року надходження збільшились на 117,3 млн грн  або на 17,1 відсотка.

Із загальної суми надходжень 672,1 млн грн – це плата за землю,             126,1 млн грн – податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки,         4,4 млн грн – місцеві збори та 1,6 млн грн – транспортний податок.

Найбільше, а саме - 23,4 відсотка від загальної суми надходжень, перерахували до бюджету суб'єкти господарювання міста Черкаси –             188,2 млн гривень.

Обчислення суми податкових зобов’язань з земельного податку СГ

Як обчислюється сума податкових зобов’язань з земельного податку СГ, який з певних причин не може своєчасно отримати витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки?

Відповідно до абзацу першого п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Пунктом 286.2 ст. 286 ПКУ встановлено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 01 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а надалі такий витяг подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Згідно з п. 289.1 ст. 289 ПКУ для визначення розміру земельного податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок на 01 січня поточного року, що визначається за формулою, відповідно до п. 289.2 ст. 289 ПКУ.

Абзацами десятим і дванадцятим п.п. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 ПКУ визначено, що орган місцевого самоврядування у десятиденний строк з дня затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель направляє в електронній формі до контролюючого органу та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, інформацію про нормативну грошову оцінку земель у порядку та за формою, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, не пізніше 15 липня поточного року оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті зведену інформацію про проведену нормативну грошову оцінку земель.

Зведену інформацію щодо проведення нормативної грошової оцінки земель розміщено на офіційному вебпорталі ДПС за посиланням: Головна/Довідники/Інформація про нормативну грошову оцінку земель (за даними офіційного вебсайту Держгеокадастру) (https://tax.gov.ua/dovidniki--reestri--perelik/dovidniki-/325490.html).

Слід зазначити , що згідно з частиною другою ст. 20 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1378-IV «Про оцінку земель» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 1378), дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру (частина третя ст. 23 Закону
 № 1378).

Відповідно до частини третьої ст. 6 Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 3613), адміністратором Державного земельного кадастру (далі – Кадастр) є державне підприємство, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, і здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Кадастру, відповідає за технічне і технологічне забезпечення, збереження та захист відомостей, що містяться у Кадастрі, розробленні та забезпеченні функціонування програмного забезпечення для моніторингу земельних відносин та інформаційної взаємодії з іншими державними електронними інформаційними ресурсами.

Таким чином, платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 01 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік. Також, разом з першою декларацією подається витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а надалі такий витяг подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі. Тобто обчислення плати за землю без отримання витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки положеннями ст. 286 ПКУ не передбачено.

Чи необхідно ФОП, яка планує одночасно провадити незалежну професійну діяльність, подавати заяву за ф. 1-ЄСВ?

Відповідно до ст. 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (із змінами та доповненнями платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), є, зокрема, фізичні особи – підприємці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність.

Взяття на облік в контролюючих органах самозайнятих осіб здійснюється відповідно до розд. ІІІ Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162 із змінами та доповненнями (далі – Порядок № 1162).

Згідно з пп. 1 та 2 розд. ІІІ Порядку № 1162 взяття на облік фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється на підставі заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ (заява за формою № 1-ЄСВ), яка подається протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності.

У разі зміни даних про платника єдиного внеску до контролюючого органу подається заява за ф. № 1-ЄСВ з приміткою «Зміни». До заяви додаються завірені копії документів, що зазнали змін (п. 5 розд. ІІІ Порядку № 1162).

Відповідно до п. 7 розд. ІІІ Порядку № 1162 якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується в контролюючому органі як фізична особа – підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

Така ознака встановлюється на підставі поданих до контролюючого органу за місцем проживання заяви за формою № 1-ЄСВ з позначкою «Зміни» та копії документа, що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності, або відомостей (даних) відповідного уповноваженого органу чи реєстру, яким забезпечується реєстрація незалежної професійної діяльності, або заяви та документів, поданих відповідно до п.п. 4 п. 6.7 розд. VI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 із змінами та доповненнями.

Заповнення декларації платника ЄП четвертої групи (орендодавця)

Чи включаються до декларації платника ЄП четвертої групи (орендодавця) площі сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду, що надаються таким платником в оренду (суборенду)?

Відповідно до п. 292 прим. 1.1 ст. 292 прим. 1 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) об’єктом оподаткування для платників єдиного податку четвертої групи є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

При цьому ст. 126 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III зі змінами та доповненнями визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Підпунктом 295.9.6 п. 295.9 ст. 295 ПКУ визначено, що платники єдиного податку четвертої групи у разі надання сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду в оренду іншому платникові податку, враховують орендовану площу земельних ділянок у своїй декларації. У декларації орендаря така земельна ділянка не враховується.

З урахуванням викладеного, до декларації платника єдиного податку четвертої групи (орендодавця) включаються площі сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду, що надані ним в користування за договором оренди (суборенди) платнику єдиного податку четвертої групи (орендарю).

Якщо площі сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду надаються платником єдиного податку четвертої групи (орендодавцем) в користування за договором оренди (суборенди) іншому суб’єкту господарювання – не платнику єдиного податку четвертої групи (орендарю), то площі таких земельних ділянок не включаються до декларації платника єдиного податку четвертої групи (орендодавця).

При цьому за такі земельні ділянки, що не використовуються платником єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаро виробництва, орендодавець сплачує земельний податок на загальних умовах.

З яких питань доцільно звертатись безпосередньо

до центрів сервісного обслуговування РРО

Інформуємо суб’єктів господарювання, які є користувачами реєстраторів розрахункових, що з питань:

- спроможності (технічних можливостей), зареєстрованої ними касової техніки, виконувати вимоги чинної редакції Положення про форму і зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2016 № 13;

- необхідності чи/або можливості проведення робіт з доопрацювання наявної у них касової техніки з метою дотримання вимог щодо форми та змісту розрахункових документів;

- термінів, які надавались для здійснення такого доопрацювання;

доцільно звернення безпосередньо до центрів сервісного обслуговування, з якими укладено договори про сервісне обслуговування реєстраторів розрахункових операцій.

До уваги податкових агентів,

які орендують у фізичних осіб нерухоме майно

Головне управління ДПС у Черкаській області повідомляє щодо оподаткування податком на доходи фізичних осіб сум комунальних платежів, які відшкодовуються податковим агентом фізичній особі-орендодавцю, відповідно до умов договору оренди.

Відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 розділу І Податкового кодексу України дохід з джерелом їх походження з України – це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні.

Згідно з нормою глави 58 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини першої статті 762 глави 58 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з підпунктами 170.1.1 та 170.1.2 пункту 170.1 статті 170 Податкового кодексу України податковим агентом платника податку – орендодавця щодо доходу, отриманого від надання нерухомості в оренду (суборенду, емфітевзис), житловий найм (піднайм) є орендар.

Відповідно до підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України особи, які відповідно до Податкового кодексу України, мають статус податкових агентів, зобов’язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Враховуючи викладене, податковий агент при виплаті доходу фізичній особі – орендодавцю, у вигляді сум комунальних платежів, зобов’язаний нарахувати, утримати та сплатити (перераховувати) податок на доходи фізичних осіб за ставкою визначеною пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України (18 відсотків) та військовий збір.

Яким чином спадкоємці виконують грошові зобов’язання

з ПДФО померлої ФО?

Згідно з п.п. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) податкове зобов’язання – сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим ПКУ та/або Митним кодексом України від 13 березня 2012 року № 4495-VI із змінами та доповненнями.

Грошове зобов’язання платника податків – сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов’язання та/або інше зобов’язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв’язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня (п.п. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Підпунктом 37.3.2 п. 37.3 ст. 37 ПКУ визначено, що підставами для припинення податкового обов’язку, крім його виконання є, зокрема, смерть фізичної особи.

У разі смерті платника податку або оголошення його судом померлим чи визнання безвісно відсутнім податок на доходи фізичних осіб за останній податковий період справляється з нарахованих на його користь доходів. Відповідно до цього останнім податковим періодом вважається період, який закінчується днем, на який відповідно припадає смерть такого платника податку, винесення такого судового рішення. У разі відсутності нарахованих доходів податок сплаті не підлягає (п. 162.3 ст. 162 ПКУ).

Статтею 1216 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV із змінами та доповненнями (далі – ЦКУ) визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦКУ).

Згідно з п. 99.1 ст. 99 ПКУ виконання грошових зобов’язань та/або погашення податкового боргу фізичної особи у разі її смерті або оголошення судом померлою здійснюється її спадкоємцями, які прийняли спадщину (крім держави), в межах вартості майна, що успадковується, та пропорційно частці у спадщині на дату її відкриття.

Претензії спадкоємцям пред’являються контролюючими органами в порядку, встановленому цивільним законодавством України для пред’явлення претензій кредиторами спадкодавця.

Після закінчення строку прийняття спадщини грошові зобов’язання та/або податковий борг спадкодавця стають грошовими зобов’язаннями та/або податковим боргом спадкоємців.

Протягом строку прийняття спадщини на грошові зобов’язання та/або податковий борг спадкодавців пеня не нараховується.

При цьому, у разі переходу спадщини до держави грошові зобов’язання померлої фізичної особи припиняються.

Особою, відповідальною за погашення грошових зобов’язань чи податкового боргу стосовно особи, яка померла або визнана судом безвісно відсутньою або оголошена померлою чи визнана недієздатною, є особа, яка вступає у права спадщини або уповноважена здійснювати розпорядження майном такої особи (п.п. 97.4.4 п. 97.4 ст. 97 ПКУ).

Щодо відпуску пального

Відповідно до листа Державної податкової служби України від 13.10.2021 №23271/7/99-00-09-03-02-07, яким направлено для використання в роботі та доведення до відома платників податків позицію ДПС щодо відпуску пального з місць зберігання за наявності ліцензії на право оптової торгівлі пальним, за відсутності місць оптової торгівлі, та інших питань, пов’язаних з регулюванням обігу пального на території України передбачено, що Законом України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі - Закон № 481) встановлено, що оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб’єктами господарювання (у тому числі іноземними суб’єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії (ч. 1 ст. 15 Закону № 481).

Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів (частина тридцять дев'ята статті 15):

документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об'єкта в експлуатацію, будь- якого цільового призначення;

акт вводу в експлуатацію об'єкта або акт готовності об'єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об'єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Суб’єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які здійснюють оптову торгівлю пальним, за відсутності місць оптової торгівлі пальним копії таких документів не подають.

В залежності від виду діяльності з пальним встановлена така річна плата:

• оптова торгівля пальним, за наявності у ліцензіата місць оптової торгівлі пальним, - 5 000 гривень за кожне таке місце;

• оптова торгівля пальним, за відсутності у ліцензіата місць оптової торгівлі пальним, - 10 000 гривень;

• за ліцензії на право зберігання пального у розмірі 780 гривень.

Згідно термінологічних визначень (стаття 1 Закону № 481):

1. ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарювання (у тому числі іноземного суб’єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у Законі № 481 видів діяльності протягом визначеного строку;

2. зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

На право здійснення діяльності зі зберігання пального передбачено отримання відповідної ліцензії із зазначенням в ній місцезнаходження місця такого зберігання. Суб’єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального лише в місцях виробництва пального або місцях оптової чи роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії (стаття 15 Закону № 481);

1. оптова торгівля пальним - діяльність із придбання та подальшої реалізації пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик суб’єктам господарювання (у тому числі іноземним суб'єктам господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) роздрібної та/або оптової торгівлі та/або іншим особам.

Місце оптової торгівлі пальним - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для здійснення оптової торгівлі та/або зберігання пального на праві власності або користування.

Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі Інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України (п. 1 Стаття 133 Глава 14 Розділ III Господарський кодекс України).

Оренда майна та лізинг регулюється § 5 Господарського кодексу України (статті 283 та 292 ГКУ). Основа інших речових прав (права володіння, права користування тощо) згідно положень книги третьої «Право власності та інші речові права» Цивільного кодексу передбачає загальні положення про право власності (Глава 23), загальні положення про речові права на чуже майно (Глава ЗО), загальні положення про найм (оренду) (Глава 58).

Крім того, відповідно до Цивільного кодексу України реалізація товарів може бути здійснена шляхом укладення відповідних договорів, на реалізацію товарів безпосередньо суб’єктом господарювання або із залученням третіх осіб, найбільш поширеними з яких при реалізації пального є:

договори купівлі - продажу (глава 54 стаття 655) - за договором купівлі- продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність третій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму);

договори поставки (глава 54 стаття 712) - за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму;

договори комісії (глава 69 стаття 1011) “ за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента;

договори доручення (глава 68 стаття 1000) - за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя).

Проте, основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним визначає Закон № 481, норми якого є спеціальними по відношенню до інших законодавчих актів з цього питання.

Отже, Законом № 481 передбачено:

а) окремі ліцензії на право оптової торгівлі пальним без місць оптової торгівлі пальним, або зберігання пального, або оптової торгівлі з місцем оптової торгівлі пальним, або роздрібної торгівлі пальним, тобто кожна з яких, надає право виключно на проведення певного виду діяльності з пальним, який зазначено в такій ліцензії;

б) наявність у суб'єкта господарювання, який здійснює оптовий або роздрібний продаж пального, права власності або користування на місця реалізації/зберігання пального, з яких здійснюється оптова/роздрібна торгівля пальним;

в) зазначення у ліцензії місць, у яких здійснюється діяльність (крім оптової торгівлі без наявності місць торгівлі);

г) отримання на право здійснення діяльності зі зберігання пального відповідної ліцензії із зазначенням в ній місцезнаходження місця такого зберігання. Суб'єкт господарювання може зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання лише в місцях виробництва пального або місцях оптової чи роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії (стаття 15 Закону № 481);

д) застосування штрафних санкцій: 500 000 грн. — у разі здійснення оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії, 250 000 грн. - у разі здійснення роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензій (стаття 17 Закону № 481).

На підставі ліцензії на право оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним та/або ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним:

може здійснюватися діяльність з оптової або роздрібної торгівлі та зберігання пального виключно з місць оптової/роздрібної торгівлі, які зазначені у отриманій таким суб’єктом господарювання ліцензії на здійснення такої діяльності та використовуються ліцензіатом на правах власності або користування;

не може здійснюватися діяльність, яка передбачає зберігання та/або продаж такого пального з місць оптової або роздрібної торгівлі/місць зберігання, які належать або використовуються за відповідними договорами іншими суб’єктами господарювання;

На підставі ліцензії на право оптової торгівлі пальним без місць оптової торгівлі пальним:

не може здійснюватися діяльність, яка передбачає продаж такого пального з будь-якого місця оптової торгівлі або місця зберігання пального, в тому числі тих, що належать цьому або іншому суб’єкту господарювання;

не передбачено можливість зберігання або передачі отриманого пального на зберігання будь-яким іншим особам, тому може здійснюватися лише діяльність з купівлі та продажу пального іншим суб’єктам господарювання безпосередньо з акцизного складу пересувного, розпорядником якого є такий ліцензіат (оптова торгівля без місця) або на акцизному складі пересувному — при зміні власника пального на такому акцизному складі пересувному.

Такі правила діють незалежно від видів договорів на реалізацію товарів, передбачених Цивільним кодексом України (наприклад, купівлі - продажу, поставки, комісії, доручення тощо), оскільки норми Закону № 481 щодо державного регулювання у сфері обігу, зокрема, пального є спеціальними по відношенню до загальних норм права.

Враховуючи викладене вище, здійснення суб'єктами господарювання діяльності з порушенням наведених вище вимог Закону № 481 вважається діяльністю без наявності відповідної ліцензії, що тягне за собою відповідальність, передбачену статтею 17 Закону № 481, та відсутність у них права на складання та реєстрацію акцизних накладних на такі операції.

Чи підлягає анулюванню платник ПДВ, що реорганізується шляхом приєднання, злиття, перетворення, поділу та виділення?

Відповідно до ст. 104 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 № 435-IV (далі – ЦКУ) юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки переходять до правонаступників. Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення визначений статтею 107 ЦКУ. 

Порядок анулювання реєстрації платників ПДВ визначено ст. 184 розд. V Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року№ 2755-УІ зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) та регламентовано розд. V Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2014 № 1130, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2014 за № 1456/26233 із змінами і доповненнями.
      Згідно з пп. «б» п. 184.1 ст. 184 ПКУ реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі, якщо особа, зареєстрована як платник податку, прийняла рішення про припинення та затвердила ліквідаційний баланс, передавальний акт або розподільчий баланс відповідно до законодавства за умови сплати суми податкових зобов’язань із податку у випадках, визначених розділом V ПКУ. 

    Відповідно до п. 5.2 Положення № 1130 анулювання реєстрації згідно з пп. «б» п. 184.1 ст. 184 ПКУ може бути ініційоване платником ПДВ – юридичною особою після складання комісією з припинення (комісією з реорганізації, ліквідаційною комісією) або ліквідатором ліквідаційного балансу, передавального акта або розподільчого балансу у разі реорганізації платника ПДВ відповідно до законодавства шляхом приєднання, злиття, поділу та перетворення (якщо датою державної реєстрації юридичної особи, утвореної в результаті перетворення, є дата завершення перетворення). 

Виходячи із зазначеного, реєстрація платника ПДВ, що реорганізується шляхом приєднання, злиття, поділу та перетворення (у випадку якщо датою державної реєстрації юридичної особи, утвореної в результаті перетворення, є дата завершення перетворення), підлягає анулюванню. Не підлягає анулюванню реєстрація платника ПДВ, що реорганізується шляхом виділу.

Особливості подання Розрахунку та додатку 4ДФ до Розрахунку

Яким чином подавати Розрахунок та додаток 4ДФ до Розрахунку за відокремлений підрозділ не уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) ПДФО до бюджету, а саме у складі основного Розрахунку чи формувати окремий Розрахунок по підрозділу?

Особи, які відповідно до Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) мають статус податкових агентів, та платники єдиного внеску зобов’язані, зокрема, подавати у строки, встановлені ПКУ для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (з розбивкою по місяцях звітного кварталу) (далі – Розрахунок), до контролюючого органу за основним місцем обліку.

При цьому, у разі, якщо відокремлений підрозділ юридичної особи не уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) податок до бюджету, Розрахунок за такий підрозділ подає юридична особа до контролюючого органу за основним місцем обліку (п.п. «б» п. 176.2. ст. 176 ПКУ).

Таким чином, юридична особа подає окремий Розрахунок з додатком 4ДФ по кожному з відокремлених підрозділів юридичної особи, не уповноважених нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) податок на доходи фізичних осіб до бюджету.

« повернутися