ПОДАТКОВА ІНФОРМУЄ
У якій кількості та на яку дату складаються акцизні накладні при вивезенні пального/спирту етилового за межі митної території України?
Згідно з п. 231.1 ст. 231 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платник податку,зокрема, при реалізації пального або спирту етилового зобов’язаний скласти в електронній формі акцизну накладну за кожним кодом товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД реалізованого пального або спирту етилового та зареєструвати її в Єдиному реєстрі акцизних накладних (далі – ЄРАН) з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи.
Реалізація пального або спирту етилового для цілей розд. VI «Акцизний податок» ПКУ – будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного:
до акцизного складу;
до акцизного складу пересувного;
для власного споживання чи промислової переробки;
будь-яким іншим особам.
Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України:
у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками;
при використанні пального суб’єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб’єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки (п.п. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).
Відповідно до п. 231.3 ст. 231 ПКУ, акцизна накладна складається платником податку, зокрема, в день реалізації пального або спирту етилового при кожній повній або частковій операції з реалізації пального або спирту етилового. Особа, яка реалізує пальне або спирт етиловий, зобов’язана скласти акцизну накладну в двох примірниках у разі реалізації пального або спирту етилового:
а) з акцизного складу до іншого акцизного складу, в тому числі через трубопровід або з використанням акцизного складу пересувного, у разі якщо до реалізації пального або спирту етилового такий інший акцизний склад уже відомий;
б) з акцизного складу до акцизного складу пересувного;
в) з акцизного складу пересувного до іншого акцизного складу пересувного;
г) з акцизного складу пересувного до акцизного складу.
Особа, яка реалізує пальне або спирт етиловий, зобов’язана, зокрема, скласти акцизну накладну в одному примірнику у разі реалізації пального або спирту етилового з акцизного складу будь-яким іншим особам - не платникам податку.
При цьому слід зазначити, що згідно з п.п. 213.2.1 п. 213.2 ст. 213 ПКУ, товари (продукція) вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України, якщо їх вивезення (експортування) засвідчене належно оформленою митною декларацією, у тому числі, якщо відвантаження відбулося у звітному періоді, а вивезення (експортування) – у наступному звітному періоді і на дату подання декларації з акцизного податку за звітний місяць наявна така митна декларація.
Таким чином, при здійсненні операції з вивезення пального/спирту етилового за межі митної території України платник акцизного податку повинен складати акцизні накладні двічі.
Перша акцизна накладна складається таким платником у двох примірниках в день реалізації пального/спирту етилового з акцизного складу/акцизного складу пересувного до акцизного складу пересувного з метою його вивезення (експорту) за межі митної території України. Друга акцизна накладна складається таким платником у одному примірнику на обсяги експортованого (вивезеного) пального/спирту етилового в день його вивезення (експорту) за межі митної території України, що підтверджується належно оформленою митною декларацією.
Внесення змін до ліцензії на оптову торгівлю пальним
До якого органу необхідно звертатись для внесення змін до ліцензії на оптову торгівлю пальним за відсутності місць оптової торгівлі у разі зміни СГ місцезнаходження (місця проживання), пов’язаного зі зміною адміністративно-територіальної одиниці (області)?
Відповідно до ст. 15 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» зі змінами і доповненнями (далі – Закон № 481) суб’єкти господарювання (у тому числі іноземні суб’єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним на кожне місце оптової торгівлі пальним, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним – одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб’єкта господарювання (у тому числі іноземного суб’єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.
Ліцензії на право оптової торгівлі пальним видаються терміном на п’ять років, а плата за них справляється органом, що видає ліцензії щорічно і зараховується до місцевих бюджетів.
У разі зміни відомостей, зазначених у виданій суб’єкту господарювання (у тому числі іноземному суб’єкту господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) ліцензії (за винятком змін, пов’язаних з реорганізацією суб’єкта господарювання (у тому числі іноземного суб’єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) та/або зміною типу акціонерного товариства), орган, який видав ліцензію, на підставі заяви суб’єкта господарювання (у тому числі іноземного суб’єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) протягом трьох робочих днів видає суб’єкту господарювання (у тому числі іноземному суб’єкту господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) ліцензію, оформлену на новому бланку з урахуванням змін (ст. 15 Закону № 481).
Згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2015 року № 609 «Про затвердження переліку органів ліцензування та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» із змінами та доповненнями органом ліцензування щодо діяльності з оптової торгівлі пальним визначено територіальні органи ДПС.
Отже, для внесення змін до ліцензії на оптову торгівлю пальним за відсутності місць оптової торгівлі у разі зміни суб’єктом господарювання місцезнаходження (місця проживання), пов’язаного зі зміною адміністративно-територіальної одиниці (області) суб’єкту господарювання потрібно звертатись до територіального органу ДПС за новим місцезнаходженням.
Електронний кабінет: реквізити рахунка у системі електронного адміністрування ПДВ
Згідно з п. 42 прим. 1.2 ст. 42 прим. 1 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) електронний кабінет забезпечує можливість реалізації платниками податків прав та обов’язків, визначених ПКУ та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, та нормативно-правовими актами, прийнятими на підставі та на виконання ПКУ та інших законів, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, шляхом, зокрема перегляду інформації про платника податків, що збирається, використовується та формується контролюючими органами у зв’язку з обліком платників податків та адмініструванням податків, зборів, дані системи електронного адміністрування ПДВ.
Вхід до Електронного кабінету здійснюється за адресою: http://cabinet.tax.gov.ua, а також через офіційний вебпортал ДПС.
Інформацію щодо реквізитів рахунка у системі електронного адміністрування ПДВ платники податків мають можливість переглянути в приватній частині Електронного кабінету у вкладці «Дані про банківські рахунки» режиму «Облікові дані платника» та у вкладці «Реєстр транзакцій» режиму «Система електронного адміністрування ПДВ».
З якої суми сплачується військовий збір у випадку застосування ПСП?
Відповідно до п. 164.6 ст. 164 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) встановлено, що під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, – обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.
Згідно з п. 167.1 ст. 167 ПКУ ставка податку на доходи фізичних осіб становить18 відс. бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пп. 167.2 – 167.5 ст. 167 ПКУ) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.
Крім того, п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX ПКУ тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір.
Відповідно до п.п. 1.1 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX ПКУ платниками військового збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 ПКУ, зокрема, фізичні особи – резиденти, які отримують доходи з джерела їх походження в Україні, та податкові агенти.
Ставка військового збору становить 1,5 відс. об’єкта оподаткування (п.п.1.3 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX ПКУ).
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору до бюджету здійснюється у порядку, встановленому ст. 168 ПКУ.
При цьому оподаткуванню військовим збором підлягають доходи у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами без вирахування сум податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, у випадках, передбачених законом, а також податкової соціальної пільги за її наявності.
За які земельні ділянки ЮО – платники ЄП четвертої групи повинні сплачувати земельний податок?
Відповідно до п. 292 прим. 1.1 ст. 292 прим. 1 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) об’єктом оподаткування для платників єдиного податку четвертої групи є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.
Платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема, з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва (п.п. 4 п. 297.1 ст. 297 ПКУ).
Згідно з частиною першою ст. 22 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III зі змінами та доповненнями (далі – ЗКУ) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать:
а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);
б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо) (частина друга ст. 22 ЗКУ).
Частинами другою та четвертою ст. 59 ЗКУ, зокрема, визначено, що юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.
Зокрема, юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб.
Отже, юридичні особи – платники єдиного податку четвертої групи, які є власниками/користувачами земель сільськогосподарського призначення та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), звільняються від сплати земельного податку за земельні ділянки, що використовуються такими платниками для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
За інші земельні ділянки, в тому числі за земельні ділянки сільськогосподарського призначення, що не використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва, юридичні особи – платники єдиного податку четвертої групи сплачують земельний податок на загальних підставах.
Активи, якіне можуть бути об’єктами декларування зі збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування
Відповідно до п. 5 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) об’єктами декларування не можуть бути:
а) активи фізичної особи, одержані (набуті) декларантом внаслідок вчинення діяння, що містить ознаки кримінального правопорушення, крім кримінальних правопорушень або інших порушень законодавства, пов’язаних із:
-
ухиленням від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів);
-
ухиленням від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування;
-
порушеннями у сфері валютного законодавства;
-
порушеннями у сфері захисту економічної конкуренції в частині порушення, передбаченого п. 12 ст. 50 Закону України від 11 січня 2001 року № 2210-III «Про захист економічної конкуренції» із змінами та доповненнями;
б) активи фізичної особи, які належать фізичній особі – резиденту, у тому числі самозайнятій особі, а також фізичним особам, які не є резидентами України, але які були резидентами на момент отримання (набуття) об’єктів декларування чи на момент нарахування (отримання) доходів, за рахунок яких були отримані (набуті) об’єкти декларування, і які відповідно до ПКУ є чи були платниками податків (далі – Декларант), стосовно якого розпочато досудове розслідування або судове провадження щодо таких активів за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 212, 212 прим. 1, а так само ст. 366 (щодо документів податкової та/або фінансової звітності, митних декларацій, податкових накладних, первинних документів, іншої звітності з податків, зборів (обов’язкових платежів), ст. 367 (якщо кримінальне правопорушення пов’язане з порушенням вимог податкового, митного, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи) Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року № 2341-III із змінами та доповненнями (далі – ККУ);
в) активи фізичної особи або юридичної особи, які належать Декларанту, стосовно якого відкрито судове провадження у вчиненні будь-якого із кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 209, 258 прим. 5 і 306, частинами першою і другою ст. 368 прим. 3, частинами першою і другою ст. 368 прим. 4, ст.ст. 368, 368 прим. 5, 369 і 369 прим. 2 ККУ, та/або які підлягають стягненню як необґрунтовані в порядку, встановленому главою 12 розд. III Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV із змінами та доповненнями;
г) кошти в національній та іноземній валютах, які на дату подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації перебувають у готівковій формі;
ґ) активи декларанта, які обліковуються (знаходяться) на рахунках фінансових установ та/або розташовані (зареєстровані) на території країни, визнаної державою-агресором згідно із законом, чи мають джерела походження з такої країни.
Як декларанту розрахувати базу для нарахування збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування щодо валютних цінностей?
Відповідно до п.п. «а» п. 4 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) об’єктами одноразового (спеціального) добровільного декларування (далі – об’єкти декларування) можуть бути визначені підпунктами 14.1.280 і 14.1.281 п. 14.1 ст. 14 ПКУ активи фізичної особи, що належать декларанту на праві власності (в тому числі на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності) і знаходяться (зареєстровані, перебувають в обігу, є на обліку тощо) на території України та/або за її межами станом на дату подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації, у тому числі валютні цінності (банківські метали, крім тих, що не розміщені на рахунках, національна валюта (гривня) та іноземна валюта, крім коштів у готівковій формі, та права грошової вимоги (у тому числі депозит (вклад), кошти, позичені третім особам за договором позики), оформлені у письмовій формі з юридичною особою або нотаріально посвідчені у разі виникнення права вимоги декларанта до іншої фізичної особи.
Пункт 7 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ визначає базу для нарахування збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування виходячи із конкретних об’єктів декларування.
Згідно з п. 7.1 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ для об’єктів декларування, визначених підпунктом «а» п. 4 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ базою для нарахування збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування є грошова вартість відповідного об’єкта декларування або номінальна вартість грошової вимоги, у тому числі за позиками, наданими третім особам.
У разі якщо така грошова вартість визначена в іноземній валюті, вартість таких валютних цінностей зазначається у гривні за офіційним курсом національної валюти до відповідного виду валютних цінностей, визначеним Національним банком України (далі – НБУ) станом на дату подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації. У разі якщо така грошова вартість визначена у вигляді банківських металів, вартість банківських металів зазначається, виходячи з маси та облікової ціни банківських металів, розрахованої НБУ станом на дату подання декларантом одноразової (спеціальної) добровільної декларації.
Декларант зобов’язаний документально підтвердити грошову вартість таких об’єктів для нарахування збору з одноразового (спеціального) добровільного декларування шляхом додання до одноразової (спеціальної) добровільної декларації засвідчених належним чином копій документів, що підтверджують вартість об’єктів декларування.
Чи необхідно подати одноразову (спеціальну) добровільну декларацію, якщо ФО володіє коштами, які розміщені на депозитному (вкладному) банківському рахунку?
Відповідно до п. 1 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) одноразове (спеціальне) добровільне декларування – це особливий порядок добровільного декларування фізичною особою, визначеною п. 3 підрозд. 9 прим. 4 розд. ХХ ПКУ, належних їй активів, розміщених на території України та/або за її межами, якщо такі активи фізичної особи були одержані (набуті) такою фізичною особою за рахунок доходів, що підлягали в момент їх нарахування (отримання) оподаткуванню в Україні та з яких не були сплачені або сплачені не в повному обсязі податки і збори відповідно до вимог законодавства з питань оподаткування та/або міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та/або які не були задекларовані в порушення податкового та валютного законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом будь-якого з податкових періодів, що мали місце до 01 січня 2021 року.
При цьому об’єктами одноразового (спеціального) добровільного декларування (далі – об’єкти декларування) можуть бути визначені підпунктами 14.1.280 і 14.1.281 п. 14.1 ст. 14 ПКУ активи фізичної особи, що належать декларанту на праві власності (в тому числі на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності) і знаходяться (зареєстровані, перебувають в обігу, є на обліку тощо) на території України та/або за її межами станом на дату подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації (далі – Декларація), у тому числі валютні цінності (банківські метали, крім тих, що не розміщені на рахунках, національна валюта (гривня) та іноземна валюта, крім коштів у готівковій формі, та права грошової вимоги (у тому числі депозит (вклад), кошти, позичені третім особам за договором позики), оформлені у письмовій формі з юридичною особою або нотаріально посвідчені у разі виникнення права вимоги декларанта до іншої фізичної особи (п.п. «а» п. 4 підрозд. 9 прим. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ).
Враховуючи викладене, у разі якщо фізична особа володіє коштами, які розміщені на депозитному (вкладному) банківському рахунку, з яких не були сплачені або сплачені не в повному обсязі податки і збори відповідно до вимог законодавства з питань оподаткування, то така особа має можливість задекларувати такі кошти шляхом подання Декларації та сплатити збір з одноразового добровільного декларування за відповідною ставкою.
Платникам податків про впровадження ПРРО!
З 01.01.2022 набирають чинності положення абзацу четвертого пункту 61 підрозділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, згідно з якими фізичні особи - підприємці, що перебувають на спрощеній системі оподаткування, а саме – платники єдиного податку ІІ - IV груп, зобов’язані застосовувати реєстратори розрахункових операцій (далі – РРО) та/або програмні реєстратори розрахункових операцій (далі – ПРРО) для здійсненні розрахункових операцій.
У банері «Програмні РРО», що розміщений за посиланням https://tax.gov.ua/baneryi/programni-rro/) можна ознайомитися з актуальними нормативно-правовими актами, які регулюють відносини у сфері реєстрації та застосування РРО/ПРРО, відповіді на поширені питання, що надходять до ДПС від користувачів ПРРО, презентаційні матеріали тощо.
Також, у банері наявні покрокові інструкції зі встановлення та налаштування ПРРО (https://tax.gov.ua/baneryi/programni-rro/programniy-reestrator-rozrahunkovih-operatsiy/programniy-reestrator-rozrahunkovih-operatsiy-/, та https://tax.gov.ua/baneryi/programni-rro/programniy-reestrator-rozrahunkovih-operatsiy/fiskalniy-dodatok-prrosto/), відеоуроки щодо реєстрації ПРРО та відеоінструкція щодо Порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб–підприємців, розміщені за посиланням: https://tax.gov.ua/baneryi/programni-rro/video-lessons/.
Відеоуроки щодо формування електронної печатки для ПРРО розміщено за посиланням: https://tax.gov.ua/baneryi/programni-rro/elektronni-dovirchi-poslugi/.
Включення до податкової знижки частини суми процентів
за користування іпотечним житловим кредитом
Чи має право платник податку включити до податкової знижки частину суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом, сплачених за звітний рік, якщо об’єкт житлової іпотеки, визначено ним як основне місце проживання, не з початку звітного року?
Відповідно до п.п. 166.3.1 п. 166.3 ст. 166 та п. 175.1 ст. 175 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платник податку – резидент має право включити до податкової знижки частину суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом, наданим позичальнику в національній або іноземній валютах, фактично сплачених протягом звітного податкового року.
Таке право виникає в разі якщо за рахунок іпотечного житлового кредиту будується чи купується житловий будинок (квартира, кімната), визначений платником податку як основне місце його проживання, зокрема згідно з позначкою в паспорті про реєстрацію за місцезнаходженням такого житла.
До податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і особу, яка звертається за податковою знижкою (їх покупця (отримувача)), а також копіями договорів за їх наявності в яких обов’язково повинно бути відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк оплати за такі товари (роботи, послуги) (п.п. 166.2.1 п. 166.2 ст. 166 ПКУ).
Згідно з п. 175.2 ст. 175 ПКУ у разі якщо будинок (квартира, кімната) купується за рахунок іпотечного житлового кредиту, частина суми процентів, що включається до податкової знижки платника податку – позичальника іпотечного житлового кредиту, дорівнює добутку суми процентів, фактично сплачених платником податку протягом звітного податкового року в рахунок його погашення, і коефіцієнта, що враховує мінімальну площу житла для визначення податкової знижки, розрахованого відповідно до п. 175.3 ст. 175 ПКУ.
У разі якщо будинок (квартиру, кімнату) збудовано за рахунок іпотечного житлового кредиту, частина суми процентів, що включається до податкової знижки платника податку – позичальника іпотечного житлового кредиту, нарахована в перший рік погашення такого кредиту, може бути включена до податкової знижки за результатами звітного податкового року, в якому збудований об’єкт житлової іпотеки переходить у власність платника податку та починає використовуватися як основне місце проживання, з послідовним перенесенням права на включення до податкової знижки наступних щорічних фактично сплачених платником податку сум процентів протягом передбаченого п. 175.4 ст. 175 ПКУ строку дії права на включення частини таких процентів до податкової знижки. При цьому загальний розмір частини суми процентів, дозволених для включення до податкової знижки, дорівнює добутку суми процентів, фактично сплачених платником податку - позичальником протягом відповідного звітного податкового року, що враховується в погашення, і коефіцієнта, що враховує мінімальну площу житла для визначення податкової знижки, розрахованого відповідно до п. 175.3 ст. 175 ПКУ.
Пунктом 175.4 ст. 175 ПКУ передбачено, що право на включення до податкової знижки суми, розрахованої згідно з ст. 175 ПКУ, надається платнику податку за одним іпотечним кредитом протягом 10 послідовних календарних років починаючи з року, в якому:
об’єкт житлової іпотеки придбавається;
збудований об’єкт житлової іпотеки переходить у власність платника податку та починає використовуватися як основне місце проживання.
У разі якщо іпотечний житловий кредит має строк погашення більше ніж 10 календарних років, право на включення частини суми процентів до податкової знижки за новим іпотечним житловим кредитом виникає у платника податку після повного погашення основної суми та процентів попереднього іпотечного житлового кредиту.
Враховуючи викладене, платник податку має право включити до податкової знижки частину суми процентів за користування іпотечним житловим кредитом, фактично сплачених протягом звітного року, незважаючи, що такий об’єкт житлової іпотеки, визначено ним як основне місце проживання, не з початку звітного року.
