Головне управління ДПС у Черкаській області інформує

Дата: 05.07.2023 09:32

Кількість переглядів: 769

Щодо заповнення платниками реквізиту «Призначення платежу» платіжної інструкції під час сплати (стягнення) податків, зборів, митних, інших платежів, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, внесення авансових платежів (передоплати), грошової застави, а також у разі їх повернення»

Головне управління у Черкаській області звертає увагу, що з 01.07.2023 вступив у дію наказ Міністерства фінансів України від 22.03.2023 №148 «Про затвердження Порядку заповнення реквізиту «Призначення платежу» платіжної інструкції під час сплати (стягнення) податків, зборів, митних, інших платежів, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, внесення авансових платежів (передоплати), грошової застави, а також у разі їх повернення», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28 березня 2023 року за № 528/39584 (далі –Порядок № 148).

Порядком  № 148 спрощено порядок заповнення «Призначення платежу» платіжної інструкції під час сплати податків, зборів, платежів, єдиного внеску.

У реквізиті «Призначення платежу» платник повинен заповнювати тільки поля: «Код виду сплати» та «Додаткова інформація запису».

«Код виду сплати» – зазначається код виду сплати, визначений Переліком кодів видів сплати, які використовуються платниками:

Перелік кодів видів сплати, які використовуються платниками

«Додаткова інформація запису» – зазначається інформація щодо переказу коштів у довільній формі (рекомендуємо, додатково зазначати код  ЄДРПОУ / ПІБ платника).

Приклади заповнення поля «Призначення платежу»:

1. Сплата ЄСВ у реквізиті «Призначення платежу» зазначається:

101 сплата ЄСВ за ІІ половину лютого 2023 року (у разі можливості, додатково код ЄДРПОУ/ ПІБ платника),

де «101» - код виду сплати, «сплата ЄСВ за ІІ половину лютого 2023 року» - додаткова інформація запису;

2. Сплата військового збору у реквізиті «Призначення платежу» зазначається:

101 військовий збір за квітень 2022 року (у разі можливості, додатково код ЄДРПОУ/ ПІБ платника),

де «101» - код виду сплати, «військовий збір за квітень 2022 року» - додаткова інформація запису.

Суб'єкти господарювання, які проводять господарську діяльність на підставі ліцензії та/або спеціального дозволу, зазначають інформацію щодо звітного (податкового) періоду, за який сплачуються податкові зобов'язання, та дозвільного документа (вид дозвільного документа, номер, дата).

Зазначимо, що з Порядком № 148 та прикладами заповнення «Призначення платежу» платіжних інструкцій можливо ознайомитися за посиланням https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0528-23#Text

• шість місяців 2023 року
• бюджетів усіх рівнів платниками податків Черкащини
•  сплачено 11,7 млрд грн

• повідомив в.о. начальника Головного управління ДПС у Черкаській області Сергій Гришко за cічень-червень 2023 року платниками податків Черкаської області до бюджетів усіх рівнів сплачено 11,7 млрд грн податків, зборів та платежів. У порівнянні з аналогічним періодом 2022 року до бюджетів спрямовано на 43,5 відс., або на 3,5 млрд грн податків більше.
• державного бюджету України сплачено 4,9 млрд грн, що на 53,3  відс., або на 1,7 млрд грн більше у порівнянні з показником за відповідний період минулого року.
• бюджети Черкаської області отримали 6,8 млрд грн, що на 37,2 відс. або на 1,8 млрд грн більше, ніж за січень-червень 2022 року.
• перераховані і спрямовані на забезпечення пенсійного страхування та виконання державних соціальних виплат 6 млрд грн єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що на 36,3 відс. або на 1,6 млрд грн більше у порівнянні з показником за відповідний період 2022 року.

Сергій Гришко дякує платникам податків області за підтримку економічного фронту країни!

Як в Податковій декларації з податку на прибуток підприємств нерезидента, який проводить діяльність через постійне представництво, відобразити обсяг оподатковуваного прибутку постійного представництва, розрахований відповідно до положень ст. 39 ПКУ (у т. ч. постійного представництва, яке не здійснює контрольовані операції)?

Згідно з п.п. 133.2.2 п. 133.2 ст. 133 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платниками податку на прибуток є нерезиденти, які здійснюють господарську діяльність на території України через постійне представництво та/або отримують доходи із джерелом походження з України, та інші нерезиденти, на яких покладено обов’язок сплачувати податок у порядку, встановленому розд. III ПКУ.

Положеннями п. 60 підрозд. 10 розд. XX ПКУ встановлено, що нерезиденти (іноземні компанії, організації), які здійснюють господарську діяльність на території України та/або які належно акредитували (зареєстрували, легалізували) на території України відокремлені підрозділи, у тому числі постійні представництва, і станом на 01.01.2021 не перебувають на обліку в контролюючих органах, зобов’язані протягом трьох місяців подати до контролюючих органів документи для взяття їх на облік у порядку, встановленому п. 64.5 ст. 64 ПКУ.

Постійні представництва нерезидентів, які були зареєстровані платниками податків (у тому числі податку на прибуток підприємств) у періодах до 01.01.2021, залишаються платниками таких податків відповідно до вимог ПКУ до реєстрації як платники податків (у тому числі податку на прибуток підприємств) відповідних нерезидентів.

Після взяття на облік нерезидента платником податку на прибуток підприємств обов’язок визначати податкові зобов’язання, подавати податкову звітність з податку на прибуток підприємств, утримувати податок з доходів із джерелом їх походження з України покладається на такого нерезидента.

Водночас п.п. 141.4.7 п. 141.4 ст. 141 ПКУ передбачено, що суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

Постійне представництво визначає обсяг оподатковуваного прибутку, отриманого протягом звітного (податкового) періоду, відповідно до принципу «витягнутої руки», який розраховується відповідно до положень ст. 39 ПКУ. Оподатковуваний прибуток постійного представництва має відповідати прибутку незалежного підприємства, що здійснює таку саму або аналогічну діяльність у таких самих або аналогічних умовах і діє в повній незалежності від нерезидента, постійним представництвом якого воно є.

Отже, з метою оподаткування постійні представництва прирівнюються до платників податку на прибуток, у яких об’єкт оподаткування податком на прибуток обчислюється у загальному порядку на підставі фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності платника податків відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, із застосуванням коригувань, у визначених ПКУ випадках.

Згідно з п.п. 39.5.4.1 п.п. 39.5.4 п. 39.5 ст. 39 ПКУ у разі застосування платником податків під час здійснення контрольованих операцій умов, що не відповідають принципу «витягнутої руки», та/або не відповідають розумній економічній причині (діловій меті), платник податків має право самостійно провести коригування ціни контрольованої операції і сум податкових зобов’язань за умови, що це не призведе до зменшення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, розрахувавши свої податкові зобов’язання відповідно до:

максимального значення діапазону цін (рентабельності), якщо ціна/показник рентабельності контрольованої операції була вище максимального значення діапазону цін (рентабельності); та/або

мінімального значення діапазону цін (рентабельності), якщо ціна/показник рентабельності контрольованої операції була нижче мінімального значення діапазону цін (рентабельності).

Самостійне коригування є коригуванням платником податків ціни контрольованої операції, за результатами якого розрахована ціна відповідає принципу «витягнутої руки», навіть якщо така ціна відрізняється від фактичної ціни, встановленої під час здійснення контрольованої операції (п.п. 39.5.4.2 п.п. 39.5.4 п. 39.5 ст. 39 ПКУ).

З урахуванням положень підпунктів 140.5.1 та 140.5.2 п. 140.5 ст. 140 ПКУ, платником податків здійснюється збільшення фінансового результату податкового (звітного) періоду на:

суму перевищення ціни, визначеної за принципом «витягнутої руки», над договірною (контрактною) вартістю (вартістю, за якою відповідна операція повинна відображатися при формуванні фінансового результату до оподаткування згідно з правилами бухгалтерського обліку) реалізованих товарів (робіт, послуг) при здійсненні контрольованих операцій у випадках, визначених ст. 39 ПКУ за результатами податкового (звітного) року;

суму перевищення договірної (контрактної) вартості (вартості, за якою відповідна операція повинна відображатися при формуванні фінансового результату до оподаткування згідно з правилами бухгалтерського обліку) придбаних товарів (робіт, послуг) над ціною, визначеною за принципом «витягнутої руки», при здійсненні контрольованих операцій у випадках, визначених ст. 39 ПКУ за результатами податкового (звітного) року.

З метою визначення обсягу оподаткованого прибутку постійного представництва платник податку подає Податкову декларацію з податку на прибуток підприємств, затверджену наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 № 897 (далі – Декларація).

У разі виявлення за результатами проведеного аналізу відповідності суми оподатковуваного прибутку принципу «витягнутої руки», що фінансовий результат податкового (звітного) періоду має бути збільшено на різниці, передбачені підпунктами 140.5.1 та/або 140.5.2 п. 140.5 ст. 140 ПКУ, то результати таких коригувань відображаються у додатках РІ (рядках 3.1.3 ТЦ, 3.1.4 ТЦ) та ТЦ до Декларації.

В свою чергу, графи Додатку ТЦ до Декларації заповнюються так само, як і при складанні Звіту про контрольовані операції по операціях між нерезидентом та його постійним представництвом.

Одночасно механізм заповнення Декларації (через показники додатків, які передбачені для відповідних податкових різниць) застосовується і в тому випадку, коли у податковому (звітному) періоді операції нерезидента із його постійним представництвом не визнаються контрольованими для цілей ст. 39 ПКУ, оскільки принцип «витягнутої руки» застосовується до всіх операцій нерезидента із його постійним представництвом на підставі п.п. 141.4.7 п. 141.4 ст. 141 ПКУ.

Таким чином, нерезидент, який здійснює господарську діяльність на території України через постійне представництво та отримує доходи із джерелом походження з України, має відобразити у Декларації проведені коригування фінансового результату до оподаткування, необхідні для виконання вимог п.п. 141.4.7 п. 141.4 ст. 141 ПКУ.

При цьому, у разі необхідності платник податків може подати разом з Декларацією доповнення до такої Декларації, які складені за довільною формою, що вважатиметься її невід’ємною частиною. Таке доповнення подається з поясненням мотивів його подання. Платник податків, який подає звітність в електронній формі, подає таке доповнення в електронній формі (згідно з п. 46.4 ст. 46 ПКУ).

За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.

Яка застосовується відповідальність до СГ у разі якщо контрольну стрічку не надруковано або не створено в електронній формі на РРО або виявлено спотворення даних про проведені розрахункові операції, інформація про які міститься на такій контрольній стрічці?

Відповідно до п. 10 ст. 3 Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 265), суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов’язані створювати контрольні стрічки у паперовій та/або електронній формі і забезпечувати їх зберігання:

на реєстраторах розрахункових операцій (далі – РРО) (за виключенням автоматів з продажу товарів (послуг) – протягом трьох років;

на програмних РРО (далі – ПРРО) у разі здійснення розрахункових операцій у режимі офлайн відповідно до Закону № 265 – до моменту передачі електронних розрахункових документів, електронних фіскальних звітів, електронних фіскальних звітних чеків до фіскального сервера контролюючого органу.

Згідно з ст. 2 Закону № 265 контрольна стрічка – це:

а) копії розрахункових документів, послідовно сформованих РРО, що надруковані або створені в електронній формі таким РРО, а також копії фіскальних звітних чеків у разі створення контрольної стрічки в електронній формі;

б) електронні копії розрахункових документів, а також електронні копії фіскальних звітних чеків, які сформовані послідовно із додаванням у кожен наступний розрахунковий документ або фіскальний звітний чек хешу попереднього розрахункового документа або фіскального звітного чека та зберігаються в електронній формі ПРРО під час його роботи на період відсутності зв’язку між ПРРО та фіскальним сервером контролюючого органу (в режимі офлайн) до моменту передачі розрахункових документів або фіскальних звітних чеків до фіскального сервера контролюючого органу.

Відповідно до п. 5 ст. 17 Закону № 265 у разі якщо контрольну стрічку не надруковано або не створено в електронній формі на РРО або виявлено спотворення даних про проведені розрахункові операції, інформація про які міститься на такій контрольній стрічці, до суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Разом з тим, посадові особи та працівники торгівлі, громадського харчування та сфери послуг за порушення вимог Закону № 265 притягуються контролюючими органами до адміністративної відповідальності (ст. 26 Закону № 265).

Статтею 155 прим. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07 грудня 1984 року № 8073-Х із змінами та доповненнями (далі – КУпАП) визначено, що порушення встановленого законом порядку проведення розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, – тягне за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють розрахункові операції, від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, – тягне за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють розрахункові операції, від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ст. 155 прим. 1 КУпАП розглядають судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів відповідно до ст. 221 КУпАП.

Таким чином, у разі якщо контрольну стрічку не надруковано або не створено в електронній формі на РРО або виявлено спотворення даних про проведені розрахункові операції, інформація про які міститься на такій контрольній стрічці, до суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), застосовуються фінансова та адміністративна відповідальність.

Водночас, згідно з п. 12 розд. II «Прикінцеві положення» Закону № 265, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, санкції за порушення вимог Закону № 265 не застосовуються, крім санкцій за порушення порядку здійснення розрахункових операцій при продажу підакцизних товарів.

За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.

Яка відповідальність передбачена за неподання або несвоєчасне подання платником податків податкової звітності (крім звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення, тощо) відповідно до ст. 120 ПКУ?

 Відповідно до п. 109.2 ст. 109 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) порушення податкового законодавства та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену ПКУ та іншими законами України.

Відповідальність за неподання або несвоєчасне подання податкової звітності передбачено п. 120.1 ст. 120 ПКУ, зокрема, неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до п. 49.2 ст. 49 ПКУ) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов’язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, платежі, контроль за сплатою яких покладено на контролюючі органи, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов’язок подання якої до контролюючих органів передбачено ПКУ, – тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 340 грн., за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 грн. за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Отже, за неподання або несвоєчасне подання платником податків податкової звітності передбачена фінансова відповідальність у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, а саме:

в розмірі 340 грн., за кожне неподання (несвоєчасне подання) декларації (розрахунку);

в розмірі 1020 грн. при повторному порушенні за несвоєчасне подання податкової декларації (розрахунку) платником податків незалежно від виду податку, за яке до такого платника протягом року вже було застосовано штраф за неподання (несвоєчасне подання) податкової декларації (розрахунку) та у період до одного року (до 365 або 366 днів – для високосного року) винесено податкове повідомлення-рішення.

За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.

Яка передбачена відповідальність за неподання, або несвоєчасне подання за себе ФОП, особами, які провадять незалежну професійну діяльність, та членами фермерського господарства звітності по єдиному внеску у складі звітності з ПДФО (ЄП) в тому числі у період військового стану?

Відповідно до п. 4 частини другої ст. 6 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 2464), платники єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) зобов’язані, зокрема, подавати звітність про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до Закону № 2464, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб у строки та порядку, встановлені Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ). Форма, за якою подається звітність про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку), встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Так, фізичні особи – підприємці на загальній системі оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та члени фермерського господарства (якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах) подають додаток ЄСВ 1 «Відомості про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску» у складі податкової декларації про майновий стан і доходи за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 № 859 із змінами та доповненнями.

Фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку:

першої – третьої груп подають додаток 1 «Відомості про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску» у складі податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця, за формами, затвердженими наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 № 578 із змінами та доповненнями (далі – Наказ № 578);

четвертої групи подають додаток 2 «Відомості про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску» у складі податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи, за формою, затвердженою Наказом № 578;

третьої групи із ставкою 2 відс. доходу, які використовують особливий порядок оподаткування, у випадку визначення єдиного внеску, подають додаток 2 «Відомості про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску» у складі податкової декларації платника єдиного податку третьої групи на період дії воєнного, надзвичайного стану в Україні, за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 26.04.2022 № 124.

Згідно з п. 7 частини одинадцятої ст. 25 Закону № 2464 за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності про нарахування єдиного внеску, зокрема, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) накладаються штрафи у розмірах та порядку, встановлених ст. 119 ПКУ, а саме – у розмірі 1020 грн., а у разі якщо протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, – у розмірі 2040 гривень.

Крім того, відповідно до частини десятої ст. 25 Закону № 2464 на суму своєчасно не нарахованих та/або не сплачених у строки сум єдиного внеску нараховується пеня з розрахунку 0,1 відс. суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Разом з тим, абзацом третім частини першої ст. 26 Закону № 2464 передбачено, що посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності (відомостей) про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку).

Згідно з частиною першою ст. 165 прим. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07 грудня 1984 року № 8073-Х із змінами та доповненнями (далі – КУпАП) неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо єдиного внеску, – тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичну особу – підприємця або особу, яка забезпечує себе роботою самостійно, від тридцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне із правопорушень, зазначених у частині першій ст. 165 прим. 1 КУпАП, – тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичну особу – підприємця або особу, яка забезпечує себе роботою самостійно, від сорока до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Водночас, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесені зміни до розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464.

Так, згідно з абзацом першим п. 9 прим. 19 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 тимчасово, з 01 березня 2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні та протягом дванадцяти місяців після припинення або скасування воєнного стану, особи, зазначені у пп. 4, 5 та 5 прим. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464, мають право не нараховувати, не обчислювати та не сплачувати єдиний внесок за себе.

При цьому такими особами розрахунок єдиного внеску у складі податкової декларації не заповнюється за період, в якому відповідно до абзацу першого п. 9 прим. 19 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 єдиний внесок не нараховувався, не обчислювався та не сплачувався (абзац другий п. 9 прим. 19 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464).

Згідно з пп. 9 прим. 21 та 9 прим. 22 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 тимчасово, на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану та протягом трьох місяців після припинення або скасування воєнного, надзвичайного стану, штрафні санкції, визначені частиною одинадцятою ст. 25 Закону № 2464, не застосовуються; платникам єдиного внеску не нараховується пеня, а нарахована пеня за ці періоди підлягає списанню.

Враховуючи зазначене, до платників єдиного внеску – фізичних осіб – підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та членів фермерського господарства (якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах) за неподання, або несвоєчасне подання за себе звітності по єдиному внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) застосовуються штрафи у розмірах та порядку, встановлених ст. 119 ПКУ, та нараховується пеня на суму своєчасно не нарахованих та/або не сплачених сум єдиного внеску відповідно до ст. 25 Закону № 2464, крім обмежень визначених положеннями пп. 9 прим. 19, 9 прим. 21 та п. 9 прим. 22 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464, які діють у період дії військового стану.

Також, за неподання, несвоєчасне подання звітності по єдиному у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) до таких осіб (за виключенням членів фермерського господарства) застосовується адміністративна відповідальність.

За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.

Відповідність/невідповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку

Яким чином підприємство може зняти статус ризикового платника (пункт 8), якщо в обґрунтуванні зазначено про здійснення господарських операцій з іншим ризиковим платником податків? Адже у період проведення господарських операцій контрагент не мав ознак ризиковості, всі податкові накладні були зареєстровані в Реєстрі. Яким має бути алгоритм дій платника, якщо податковий орган вказує на ризикового покупця; який алгоритм дій, якщо ризиковий постачальник?

Відповідно до пункту 6 Порядку № 1165 комісія регіонального рівня постійно проводить моніторинг щодо відповідності/невідповідності платників податку критеріям ризиковості платника податку. Комісією регіонального рівня розглядається питання виключення платника податку з переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості платника податку, у разі виявлення обставин та/або отримання інформації, що свідчать про невідповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку та/або отримання інформації та копій відповідних документів від платника податку, що свідчать про невідповідність платника податку критеріям ризиковості платника податку. Таким чином платник податку, якого внесено у перелік платників, що відповідають критеріям ризиковості платника податку, має право подати на розгляд комісії регіонального рівня пояснення та копії документів, що можуть підтвердити реальність господарських операцій із зазначеним контрагентом.

З якої дати сплачується орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності: з дня підписання договору оренди земельної ділянки чи з дня державної реєстрації права оренди земельної ділянки?

 Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) плата за землю – це обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Орендна плата для цілей розд. XII «Податок на майно» ПКУ – обов’язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Згідно з п.п. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 ПКУ землекористувачі – це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності:

на праві постійного користування;

на умовах оренди.

Підпунктом 269.1.2 п. 269.1 ст. 269 ПКУ встановлено, що платниками плати за землю, зокрема, є платники орендної плати – землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Об’єктами оподаткування платою за землю, зокрема, є об’єкти оподаткування орендною платою – земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди (п.п. 270.1.2 п. 270.1 ст. 270 ПКУ).

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (абзац перший п. 288.1 ст. 288 ПКУ).

Статтею 13 Закону України від 16 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 161) встановлено, що договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до абзаців першого – п’ятого ст. 15 Закону № 161 істотними умовами договору оренди землі, зокрема, є:

дата укладення та строк дії договору оренди;

орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

При цьому за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім випадків консервації таких земельних ділянок або визнання земельних ділянок забрудненими (потенційно забрудненими) вибухонебезпечними предметами) (п. 288.4 ст. 288 ПКУ).

Згідно з частиною першою ст. 116 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III зі змінами та доповненнями (далі – ЗКУ) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗКУ, або за результатами аукціону.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗКУ).

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зі змінами та доповненнями (ст. 126 ЗКУ).

Слід зазначити, що орендар земельної ділянки зобов’язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди (абзац другий частини другої ст. 25 Закону № 161).

Відповідно до п.п. 11 п. 196 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 зі змінами та доповненнями, на офіційному веб-сайті Держгеокадастру за допомогою технологічних та програмних засобів Державного земельного кадастру оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру, зокрема, про державну реєстрацію права оренди (суборенди) земельною ділянкою.

Отже, орендна плата сплачується орендарем з дня державної реєстрації права оренди земельної ділянки, якщо інше не встановлено умовами договору.

За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.

До якого контролюючого органу мають право звернутися ФО (громадяни) для звірки даних щодо плати за землю?

Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) плата за землю – обов’язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок – обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (п.п. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Орендна плата для цілей розділу XII ПКУ – обов’язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди (п.п. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Згідно з абзацами сьомим – дванадцятим п. 286.5 ст. 286 ПКУ платники плати за землю мають право письмово або в електронній формі засобами електронного зв’язку (з дотриманням вимог, визначених п. 42.4 ст. 42 ПКУ) звернутися до контролюючого органу за своїм місцем реєстрації у контролюючих органах або за місцем знаходження земельних ділянок, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), для проведення звірки даних щодо:

розміру площ та кількості земельних ділянок, земельних часток (паїв), що перебувають у власності та/або користуванні платника податку;

права на користування пільгою зі сплати податку з урахуванням положень пп. 281.4 і 281.5 ст. 281 ПКУ;

розміру ставки земельного податку;

нарахованої суми плати за землю.

У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником плати за землю на підставі оригіналів відповідних документів або належним чином засвідчених копій таких документів, зокрема документів на право власності, користування пільгою, а також у разі зміни розміру ставки плати за землю контролюючий орган, до якого звернувся платник плати за землю, проводить протягом десяти робочих днів перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення разом з детальним розрахунком суми податку. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).

Поряд з цим, у разі якщо платник податків має у власності декілька земельних ділянок або право на декілька земельних часток (паїв), щодо яких необхідно провести звірку даних, для її проведення такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу за своїм місцем реєстрації у контролюючих органах або за місцем знаходження будь-якої з таких земельних ділянок, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю) (абзац шостий п. 286.5 ст. 286 ПКУ).

Крім того, фізичні особи, з використанням кваліфікованого електронного підпису, мають можливість переглянути сформовані податкові повідомлення-рішення щодо сум нарахованих їм податкових зобов’язань з плати за землю, в меню «ЕК для громадян» приватної частини Електронного кабінету, вхід до якого здійснюється за адресою: http://cabinet.tax.gov.ua, а також через офіційний вебпортал ДПС.

За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.

Чи надають органи ДПС довідки про наявність у ФО статусу підприємця (ФОП)?

 Пунктом 1 ст. 1 Закону України від 06 вересня 2012 року № 5203-VI «Про адміністративні послуги» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 5203) визначено, що адміністративна послуга – це результат здійснення владних повноважень суб’єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або здійснення обов’язків такої особи відповідно до закону.

Суб’єктом надання адміністративних послуг на кожну адміністративну послугу, яку він надає відповідно до закону, затверджуються інформаційна і технологічна картки, а у разі якщо суб’єктом надання є посадова особа, – органом, якому вона підпорядковується (частина перша ст. 8 Закону № 5203).

З інформаційними картками адміністративних послуг, що надаються Державною податковою службою України та типовими інформаційними картками адміністративних послуг, що надаються територіальними органами ДПС (головними управліннями ДПС в областях та м. Києві, міжрегіональними управліннями ДПС по роботі з великими платниками податків) можна ознайомитись на головній сторінці вебпорталу ДПС у рубриці «Адміністративні послуги».

Слід зазначити, що надання органами ДПС довідок про наявність у фізичної особи статусу підприємця (ФОП) чинними нормативно-правовими актами не передбачено.

Водночас, до повноважень суб’єктів державної реєстрації належить забезпечення ведення Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (далі – ЄДР) та надання відомостей з нього (абзац четвертий п. 1 частини третьої ст. 5 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 755).

Відомості, що містяться в ЄДР, є відкритими і загальнодоступними (крім реєстраційних номерів облікових карток платників податків та паспортних даних) та у випадках, передбачених Законом № 755, за їх надання стягується плата (частина перша ст. 11 Закону № 755).

Порядок надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань затверджений наказом Міністерства юстиції України від 05.05.2023 № 1692/5.

При цьому розпорядником ЄДР є Міністерство юстиції України, яке запровадило онлайн сервіс отримання відомостей з ЄДР через офіційний вебсайт за адресою: https://usr.minjust.gov.ua.

За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.

Скільки додатків 1, 2, 3 до податкової декларації екологічного податку подається платником екологічного податку, який перебуває на обліку у місті з районним поділом та має декілька розташованих у такому місті джерел забруднення або місць розміщених відходів чи об’єктів?

Форма податкової декларації екологічного податку затверджена наказом Міністерства фінансів України від 17.08.2015 № 715 зі змінами та доповненнями (далі – Декларація).

Невід’ємною частиною Декларації є 6 (шість) типів додатків.

Відповідний тип додатка забезпечує обчислення податкового зобов’язання за відповідним видом об’єкта оподаткування – викиди в атмосферне повітря, скиди у водні об’єкти та інші, зокрема:

розрахунок за викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення здійснюється у додатку 1 (далі – Додаток 1).

розрахунок суми екологічного податку, що справляється за скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об’єкти, здійснюється у Додатку 2 (далі – Додаток 2).

розрахунок суми екологічного податку, що справляється за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, здійснюється у Додатку 3 (далі – Додаток 3).

Згідно з п.п. 250.2.1 п. 250.2 ст. 250 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платники екологічного податку за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення, скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти, розміщення протягом звітного кварталу відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах, складають Декларації, подають їх протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу, до контролюючих органів за місцем розміщення стаціонарних джерел, спеціально відведених для цього місць чи об’єктів.

Водночас п.п. 250.10.3 п. 250.10 ст. 250 ПКУ передбачено для платників податку, які перебувають на податковому обліку в місті з районним поділом, можливість подавати одну Декларацію за викиди, скиди усіма своїми джерелами забруднення та/або розміщення відходів, якщо ці джерела та/або спеціально відведені місця для розміщення відходів розташовані на території такого міста.

Зазначаємо, якщо місце подання Декларацій не збігається з місцем перебування на податковому обліку платника податків – суб’єкта підприємницької діяльності, якому в установленому порядку видано дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, спеціальне водокористування та розміщення відходів, до контролюючого органу, в якому такий платник – суб’єкт підприємницької діяльності перебуває на обліку, подаються протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) періоду, копії відповідних Декларацій (п. 250.8 ст. 250 ПКУ).

Таким чином до контролюючого органу подається одна Декларація та Додатки 1, 2, 3 до Декларації по кожному джерелу забруднення окремо (тобто кількість Додатків 1, 2, 3 до Декларації відповідає кількості джерел забруднення (стаціонарних, скидів забруднюючих речовин), спеціально відведених для розміщення відходів місць чи об’єктів за які звітує платник до контролюючого органу.

Разом з тим, податкові зобов’язання за двоокис вуглецю декларуються в окремому Додатку 1 до Декларації.

За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.

Як заповнюються рядки 1.1, 1.2 та 4 – 8 додатка 3 «Розрахунок за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах» до податкової декларації екологічного податку?

Форма податкової декларації екологічного податку затверджена наказом Міністерства фінансів України від 17.08.2015 № 715 зі змінами та доповненнями (далі – Декларація). Невід’ємною частиною Декларації є додатки (розрахунки), зокрема, розрахунок за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах здійснюється у додатку 3 до Декларації (далі – Додаток 3). Додаток 3 складається окремо щодо кожного місця чи об’єкта для розміщення відходів.

З урахуванням приміток до Додатку 3, зокрема, у Додатку 3 зазначається:

у графі «порядковий № Податкової декларації» – номер Декларації, у складі якої подається цей Додаток 3;

у графі «Розрахунок №» – арабськими цифрами порядковий номер розрахунку, починаючи з 1 (одиниці) послідовно в порядку зростання;

у рядку 1.1 – податковий період: квартал (І, ІІ, ІІІ, ІV) та рік, за який подається Декларація;

у рядку 1.2 – податковий період: квартал (І, ІІ, ІІІ, ІV) та рік, що уточнюється. В уточнюючій Декларації та додатку (ах) 1 до неї у рядках 1.1 та 1.2 звітний (податковий) період та звітний (податковий) період, що уточнюється, заповнюються однаковими значеннями, що відповідають звітному (податковому) періоду, що уточнюється: квартал – І, ІІ, ІІІ, ІV та рік. При уточненні минулого звітного періоду у складі звітної Декларації у рядку 1.1 зазначається звітний період, а у рядку 1.2 зазначається минулий період, що уточнюється;

у рядку 4 «податкове зобов’язання за звітний (податковий) період» – загальна сума податкового зобов’язання по місцю чи об’єкту для розміщення відходів за звітний (податковий) період. При цьому у рядках 4.1, 4.2, 4.3 Додатка 3 визначається податкове зобов’язання щодо кожного окремого коду відходів за місцем чи об’єктом для розміщення відходів. За потреби кількість таких рядків може бути збільшена;

у колонці 2 «код відходів» рядків 4.1, 4.2, 4.3 – код відходів, рівень небезпечності та клас небезпеки відходів відповідно до додатка 9 «Кодифікатор відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах» до Декларації;

у колонці 3 «об’єкт оподаткування» рядків 4.1, 4.2, 4.3 – фактичний обсяг розміщення відходів в тоннах; для обладнання та приладів, що містять ртуть, елементи з іонізуючим випромінюванням, люмінесцентних ламп в одиницях;

у колонці 4 «ставка податку» рядків 4.1, 4.2, 4.3 – ставки податку згідно зі ст. 246 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ);

у колонках 5 і 6 «коефіцієнти» рядків 4.1, 4.2, 4.3 – коефіцієнти, які визначені відповідно до п. 246.5 ст. 246 ПКУ (колонка 5), п. 246.4 ст. 246 ПКУ (колонка 6);

у колонці 7 «величина (к. 3 х к. 4 х к. 5 х к. 6)» рядків 4.1, 4.2, 4.3 – розмір грошового зобов’язання у гривнях з копійками;

Рядок 5 «податкове зобов’язання, що уточнюється» Додатку 3 заповнюється у разі подання уточнюючої Декларації, що містить виправлені показники, та у разі уточнення показників раніше поданої Декларації у складі звітної або звітної нової Декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені платником податку. При цьому у Додатку 3 зазначається:

у рядку 6 «розмір штрафу» – розмір штрафної санкції (десятковим дробом – 0,03 або 0,05), що застосовується у разі заниження у раніше поданій Декларації суми податкових зобов’язань, що самостійно узгоджується платником, визначеної згідно з нормами підпункту «а» або «б» абзацу четвертого п. 50.1 ст. 50 ПКУ;

у рядку 7 «сума штрафу» – сума штрафу у гривнях з копійками;

у рядку 8 «сума пені» – сума пені у гривнях з копійками, самостійно нарахована платником відповідно до ст. 129 ПКУ.

Сумарне значення показників Додатків 3 переноситься до відповідних рядків Декларації.

За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.

Яка інформація зазначається у заяві про проставлення апостиля, що подається до ДПС?

Проставлення апостиля на офіційних документах, що видаються Державною податковою службою України (далі – ДПС) та її територіальними органами, здійснюється ДПС відповідно до Правил проставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, затверджених спільним наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 17.03.2023 № 125/209/293/139/999/5 (далі – Правила).

Апостиль проставляється на вимогу особи, яка підписала документ, або на вимогу фізичної/юридичної особи (їх представників) (далі – заявник) (п. 5 Правил).

З метою проставлення апостиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, заявник подає до ДПС заяву, в правому куті якої зазначаються власне ім՚я та прізвище заявника, його місце проживання, контактний телефон, документ, що посвідчує його особу.

У тексті заяви про проставлення апостиля в ДПС заявником зазначаються:

документ (назва), який надається для проставлення апостиля;

назва країни, в якій буде використовуватися документ;

надання згоди на обробку персональних даних заявника;

поштова адреса, на яку буде надіслано документ (документи) з проставленим апостилем або обґрунтованою відмовою засобами поштового зв’язку АТ «Укрпошта»;

телефонний номер заявника;

дата, особистий підпис, власне ім’я та прізвище заявника.

У разі подачі пакету документів представником додається довіреність, видана належним чином, із зазначенням повноважень представника.

Звертаємо увагу, що відповідно до п. 1 Правил, документи, які надаються для проставлення апостиля, повинні містити підпис посадової особи контролюючого органу та печатку.

За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.

Як оподатковується ПДФО дохід, отриманий платником податку від одночасного продажу один раз протягом звітного року за одним договором купівлі-продажу гаража та земельної ділянки, на якій він розташований, якщо земельна ділянка з призначенням для будівництва індивідуальних гаражів, не перевищує 0,01 га та перебуває у власності більше трьох років?

У разі набуття права власності на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об’єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об’єкта до набувача такого об’єкта без зміни її цільового призначення. У разі, якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об’єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об’єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об’єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої ст. 120 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III із змінами та доповненнями (далі – ЗКУ).

Відповідно до частини шістнадцятої ст. 120 ЗКУ, предметом правочину, який передбачає перехід права власності на об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, об’єкт незавершеного будівництва або частку у праві спільної власності на такий об’єкт), який розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), що перебуває у власності відчужувача (попереднього власника) такого об’єкта, повинна бути також така земельна ділянка (або частка у праві спільної власності на неї). Істотною умовою договору, який передбачає такий перехід права власності, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача до набувача такого об’єкта (частки у праві спільної власності на неї).

Частинами дев’ятою та десятою ст. 79 прим. 1 ЗКУ передбачено, що земельна ділянка може бути об’єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Абзацом шостим п. 1 ст. 121 ЗКУ встановлено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам із земель державної або комунальної власності, зокрема, для будівництва індивідуальних гаражів в розмірі не більше 0,01 гектара.

Оскільки гараж та земельна ділянка під ним є окремими об’єктами права власності, а також зважаючи на положення п. 172.8 ст. 172 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ), під продажем розуміється будь-який перехід права власності або будь - яких інших аналогічних прав на об’єкти нерухомості, неподільний об’єкт незавершеного будівництва/майбутній об’єкт нерухомості, подільний об’єкт незавершеного будівництва, крім їх успадкування та дарування.

Згідно з абзацом третім п. 172.1 ст. 172 ПКУ не оподатковується один раз протягом звітного податкового року, за умови перебування такого майна у власності платника податку більше трьох років, дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначені ст. 121 ЗКУ залежно від її призначення.

Абзацом першим п. 172.2. ст. 172 ПКУ, зокрема, встановлено, що дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного (податкового) року від продажу об’єкта нерухомості, не зазначеного у п. 172.1 ст. 172 ПКУ, підлягає оподаткуванню за ставкою 5 відс., визначеною п. 167.2 ст. 167 ПКУ.

Враховуючи викладене, дохід, отриманий платником податку від одночасного продажу один раз протягом звітного року за одним договором купівлі-продажу гаража оподатковується податком на доходи фізичних осіб за ставкою 5 відс., а дохід від продажу земельної ділянки, на якій він розташований, з призначенням для будівництва індивідуальних гаражів, що не перевищує 0,01 га та перебуває у власності більше трьох років – не оподатковується.

За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.

Як оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором дохід у вигляді виграшу (призу), отриманого платником податків (гравцем) від участі в азартну гру у казино в мережі Інтернет?

 Правові засади здійснення державного регулювання господарської діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор в Україні визначено Законом України від 14 липня 2020 року № 768-IX «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 768).

Відповідно до ст. 1 Закону № 768 виграш (приз) – це кошти, майно, майнові права, що підлягають виплаті (видачі) гравцю у разі його виграшу в азартну гру відповідно до оприлюднених правил проведення такої азартної гри.

Ставка – це грошові кошти або ігровий замінник гривні, що передаються гравцем організатору азартної гри, є умовою участі в азартній грі та, виходячи з розміру якої відповідно до правил такої азартної гри, визначається розмір виграшу (призу).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ (далі – ПКУ) (п. 1.1 ст. 1 ПКУ).

Доходом з джерелом його походження з України є будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі у вигляді виграшів, призів (п.п. «е» п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розд. IV ПКУ, відповідно до п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого платниками податку є фізичні особи – резиденти.

Згідно з п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 ПКУ об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого включаються доходи у вигляді виграшів, призів (п.п. 164.2.8 п. 164.2 ст. 164 ПКУ).

Порядок оподаткування виграшів та призів визначено п. 170.6 ст. 170 ПКУ, відповідно до п.п. 170.6.1 якого податковим агентом платника податку під час нарахування (виплати, надання) на його користь доходу у вигляді виграшів (призів) у лотерею чи в інші розіграші, у букмекерському парі, у парі тоталізатора, призів та виграшів у грошовій формі, одержаних за перемогу та/або участь в аматорських спортивних змаганнях, у тому числі у більярдному спорті, є особа, яка здійснює таке нарахування (виплату).

Відповідно до п.п. 170.6.2 п. 170.6 ст. 170 ПКУ податковим агентом – оператором лотереї у строки, визначені ПКУ для місячного податкового періоду, до бюджету сплачується (перераховується) загальна сума податку, нарахованого за ставкою 18 відс., визначеною п. 167.1 ст. 167 ПКУ, із загальної суми виграшів (призів), виплачених за податковий (звітний) місяць гравцям у лотерею.

Податкові агенти – оператори лотереї у Податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4 із змінами та доповненнями (далі – Розрахунок), подання якого передбачено п.п. «б» п. 176.2 ст. 176 ПКУ, відображають загальну суму нарахованих (виплачених) у звітному податковому періоді доходів у вигляді виграшів (призів) та загальну суму утриманого з них податку. При цьому у Розрахунку не зазначається інформація про суми окремого виграшу, суми нарахованого на нього податку, а також відомості про фізичну особу – платника податку, яка одержала дохід у вигляді виграшу (призу).

Крім того, оподаткування доходів у вигляді виграшів та призів, інших, ніж виграш (приз) у лотерею, здійснюється у загальному порядку, встановленому ПКУ для доходів, що остаточно оподатковуються під час їх нарахування, за ставкою 18 відс., визначеною в абзаці першому п. 167.1 ст. 167 ПКУ (п.п. 170.6.3 п. 170.6 ст. 170 ПКУ).

Під час нарахування (виплати) доходів у вигляді виграшів у лотерею або в інших розіграшах, які передбачають попереднє придбання платником податку права на участь у таких лотереях чи розіграшах, не беруться до уваги витрати платника податку у зв’язку з отриманням такого доходу (п.п. 170.6.4 п. 170.6 ст. 170 ПКУ).

Доходи, зазначені у п. 170.6 ст. 170 ПКУ, остаточно оподатковуються під час їх виплати за їх рахунок (п.п. 170.6.5 п. 170.6 ст. 170 ПКУ).

Крім того, вказаний дохід є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ).

Ставка військового збору становить 1,5 відс. об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ (п.п. 1.3 п. 16 прим.1 підрозд. 10 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб і військового збору до бюджету здійснюється у порядку, встановленому ст. 168 ПКУ.

Враховуючи зазначене, дохід у вигляді виграшу (призу) гравця в азартну гру казино в мережі Інтернет оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах, тобто об’єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб і військовим збором є однаковим для кожного з платежів.

За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.

Як здійснюється перереєстрація платників податків в контролюючих органах у разі зміни місцезнаходження та подається податкова звітність під час такої перереєстрації?

Порядок внесення змін до облікових даних платників податків, зокрема у випадку зміни місцезнаходження визначені ст. 66 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ).

Відповідно до п. 66.1 ст. 66 ПКУ підставами для внесення змін до облікових даних платників податків є, зокрема, інформація органів державної реєстрації, документально підтверджена інформація, що надається платниками податків.

У разі проведення державної реєстрації зміни місцезнаходження або місця проживання платника податків, внаслідок якої змінюється контролюючий орган, в якому на обліку перебуває платник податків, а також у разі зміни податкової адреси платника податків, контролюючими органами за попереднім та новим місцезнаходженням (місцем проживання) платника податків проводяться процедури відповідно зняття з обліку/взяття на облік такого платника податків.

Порядок зміни контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків, території територіальної громади або ДПІ обслуговування визначений розд. Х Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 (далі – Порядок № 1588).

Відповідно до п. 10.4 розд. Х Порядку № 1588 у зв’язку із зміною місцезнаходження / місця проживання платника податків, процедури, передбачені розд. Х Порядку № 1588, розпочинаються та проводяться контролюючими органами у разі надходження хоча б одного з таких документів:

-    відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (далі – Єдиний державний реєстр) про проведення державної реєстрації зміни місцезнаходження платника податків;

-    заяви за формою № 1-ОПП або за формою № 5-ОПП із відповідною позначкою, поданої платником податків до контролюючого органу за новим місцезнаходженням (місцем проживання);

-    заяви за формою № 1-ОПН, поданої згідно з п.п. 2 п. 5.3 розд. V Порядку № 1588 або абзацами другим, третім п. 10.1 розд. V Порядку № 1588.

Платник податків, для якого законом установлені особливості його державної реєстрації та відомості щодо якого не містяться в Єдиному державному реєстрі, зобов’язаний у десятиденний строк від дня реєстрації зміни місцезнаходження (місця проживання) подати контролюючому органу за новим місцезнаходженням заяву за формою № 1-ОПП або за формою № 5-ОПП (п. 10.3 розд. Х Порядку № 1588).

Згідно з п. 10.1 розд. Х Порядку № 1588 процедури, передбачені розд. Х Порядку № 1588, проводяться, зокрема, у разі зміни місцезнаходження або місця проживання платника податків внаслідок чого відбувається зміна:

-    контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків (у такому випадку контролюючими органами за попереднім та новим місцезнаходженням (місцем проживання) або місцем обліку платника податків проводяться процедури відповідно зняття з обліку / взяття на облік такого платника податків згідно з пп. 10.6 - 10.21 розд. Х Порядку № 1588);

-    ДПІ обслуговування, яка виконує реєстрацію та облік платників податків (без зміни контролюючого органу) згідно з Порядком № 1588 (у такому випадку контролюючий орган вносить відповідні зміни до Єдиного банку даних юридичних осіб або Реєстру самозайнятих осіб згідно з п. 10.25 розд. Х Порядку № 1588);

-    коду території територіальної громади згідно з Кодифікатором адміністративно-територіальних одиниць та територій територіальних громад (далі – КАТОТТГ), що відповідає податковій адресі платника податків (у цьому випадку платник податків обліковується в контролюючих органах з урахуванням особливостей, визначених п. 10.2 розд. Х Порядку № 1588).

Згідно з п. 10.8 Порядку № 1588 якщо до дати спливу одного місяця після отримання документів про зміну місцезнаходження (місця проживання) платника податків контролюючий орган за новим місцезнаходженням (місцем проживання) не здійснив взяття такого платника на облік (основне місце обліку), то взяття на облік за новим місцезнаходженням (місцем проживання) здійснюється автоматично у день спливу такого строку.

Зняття з обліку (за основним місцем обліку) за попереднім місцезнаходженням (місцем проживання) здійснюється автоматично одночасно із взяттям на облік (за основним місцем обліку) за новим місцезнаходженням (місцем проживання) (п. 10.10 розд. Х Порядку № 1588).

Дані про взяття на облік платника податків, відомості щодо якого містяться в Єдиному державному реєстрі, передаються до Єдиного державного реєстру у день взяття на облік у контролюючому органі за новим місцезнаходженням (місцем проживання) із зазначенням: дати та номера запису про взяття на облік, назви та ідентифікаційного коду контролюючого органу, у якому платника податків взято на облік (п. 10.11 розд. Х Порядку № 1588).

Відповідно до п. 10.12 розд. Х Порядку № 1588 після взяття на облік платника податків, для якого законом установлені особливості його державної реєстрації та відомості щодо якого не містяться в Єдиному державному реєстрі, та повернення ним довідки за формою № 34-ОПП, виданої за попереднім місцем обліку, контролюючий орган / ДПІ обслуговування видає такому платнику податків нову довідку за формою № 34-ОПП у порядку, встановленому п. 9.4 розд. IX Порядку № 1588.

Відповідно до п. 10.25 розд. Х Порядку № 1588 у разі зміни місцезнаходження або місця проживання платника податків внаслідок якої змінюється ДПІ обслуговування без зміни контролюючого органу обов’язки ведення обліку платника податків переходять до ДПІ обслуговування за новим місцезнаходженням (місцем проживання) платника податків у день внесення даних про такі зміни до Єдиного банку даних юридичних осіб або Реєстру самозайнятих осіб.

Якщо внаслідок зміни місцезнаходження щодо юридичної особи (крім юридичних осіб, які включено до Реєстру неприбуткових установ та організацій) або фізичної особи - підприємця змінюється територія територіальної громади, такий платник податків обліковується з відповідною ознакою та визначенням коду території територіальної громади згідно з КАТОТТГ, що відповідає:

-    попередньому місцезнаходженню платника податків - до закінчення бюджетного періоду;

-    новому місцезнаходженню платника податків - з наступного бюджетного періоду.

Згідно з частиною восьмою ст. 45 та частиною п’ятою ст. 78 Бюджетного кодексу України від 08 липня 2010 року № 2456-VI із змінами (далі – БКУ) у разі зміни місцезнаходження суб’єкта господарювання та його реєстрації як платника податків за новим місцезнаходженням сплата визначених податковим законодавством загальнодержавних податків і зборів, які розподіляються між державним та місцевими бюджетами, та місцевих податків і зборів здійснюється за місцем попередньої реєстрації платника податків до закінчення поточного бюджетного періоду.

Зазначена норма БКУ розповсюджується на платників податків, які є суб’єктами господарювання відповідно до вимог Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV із змінами та доповненнями.

Порядок подання звітності з податків та зборів регламентується нормами ПКУ та відповідними нормативними документами.

За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.

Який порядок оподаткування ПДВ операцій за договорами поставки товарів/послуг, за якими контрагентами було здійснено постачання товарів/послуг, розрахунки за які здійснюються шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, у тому числі платником, який застосовує касовий метод податкового обліку?

 Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) датою виникнення податкових зобов’язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, – дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку – дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої – дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів – дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг – дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПКУ датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг на оплату товарів/послуг, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, – дата списання електронних грошей платника податків як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець постачальника;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПКУ визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПКУ, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Статтею 601 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-ІV визначено, що зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги.

Виходячи із зазначеного, обома контрагентами при постачанні товарів/послуг повинні бути визначені податкові зобов’язання, а при отриманні товарів/послуг – податковий кредит.

Припинення зобов’язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог не змінює визначені податкові зобов’язання/податковий кредит таких контрагентів.

Згідно із п.п. 14.1.266 п. 14.1 ст. 14 ПКУ касовий метод для цілей оподаткування згідно з розд. V ПКУ – метод податкового обліку, за яким дата виникнення податкових зобов’язань визначається як дата зарахування (отримання) коштів на рахунки платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг, на електронний гаманець у емітента електронних грошей та/або на рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, у касу платника податків або дата отримання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) ним товарів (послуг), а дата віднесення сум податку до податкового кредиту визначається як дата списання коштів з рахунків платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг, з електронних гаманців у емітента електронних грошей та/або з рахунків в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, дата видачі з каси платника податків або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).

Якщо платником податку, який застосовує касовий метод податкового обліку проведено зарахування зустрічних однорідних вимог за договорами поставки товарів/послуг, то таке зарахування є отриманням інших видів компенсацій вартості поставлених товарів/послуг.

При цьому такий платник податку на дату проведення зарахування зустрічних однорідних вимог визначає податкові зобов’язання за поставленими товарами/послугами та відповідно податковий кредит за отриманими товарами/послугами (за умови дотримання інших норм ПКУ щодо формування податкового кредиту).

За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.

В який термін працівник має повернути кошти, видані на відрядження або під звіт, за умови, що відрядження не відбулось?

Згідно п.п. 170.9.4. п. 170.9 ст. 170 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ), звіт про використання коштів/електронних грошей, виданих на відрядження або під звіт, складається та подається у строки, визначені п.п. 170.9.3 п. 170.9 ст. 170 ПКУ, платником податку (у паперовій або електронній формі (з дотриманням вимог законів України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» із змінами та доповненнями та від 05 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронні довірчі послуги»із змінами та доповненнями) за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, у разі:

а) наявності оподатковуваного доходу, визначеного відповідно до п.п. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 ПКУ, з метою розрахунку суми податку;

б) використання платником податку готівки понад суму добових витрат (включаючи отриману із застосуванням платіжних інструментів).

Відповідно до п.п. 170.9.3 п. 170.9 ст. 170 ПКУ документальне підтвердження суми фактичних витрат на відрядження або виконання окремих цивільно-правових дій шляхом надання підтвердних документів, що засвідчують суму таких витрат, у разі здійснення безготівкових розрахунків з використанням платіжних інструментів, включаючи корпоративні (бізнесові) платіжні інструменти або особисті платіжні інструменти, чи їх реквізити, та повернення особі, яка видала кошти/електронні гроші під звіт, суми надміру витрачених коштів/електронних грошей, розмір яких розрахований згідно з п.п. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 ПКУ, здійснюється платником податку до закінчення місяця, наступного за місяцем, у якому платник податку:

а) завершує таке відрядження;

б) завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок особи, яка видала кошти/електронні гроші під звіт.

Крім того, основним документом, який регулює відрядження працівників органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів, є Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59 із змінами та доповненнями (далі – Інструкція № 59). При цьому інші підприємства та організації можуть використовувати Інструкцію № 59 як допоміжний (довідковий) документ.

Згідно з п. 11 розд. II Інструкції № 59 якщо працівник отримав аванс на відрядження і не виїхав, то він повинен протягом трьох банківських днів з дня прийняття рішення про відміну поїздки повернути зазначені кошти у встановленому законодавством порядку на відповідний рахунок підприємства (або до каси підприємства у разі отримання авансу готівкою).

При цьому нормами законодавства не передбачено додаткових строків для повернення коштів, отриманих як аванс на відрядження, у випадках, якщо відрядження не відбулось з поважних причин (в тому числі у разі хвороби працівника).

Тобто, якщо працівник отримав аванс на відрядження і не виїхав, то він повинен протягом трьох банківських днів з дня прийняття рішення про відміну поїздки повернути зазначені кошти у встановленому законодавством порядку на відповідний рахунок підприємства (або до каси підприємства у разі отримання авансу готівкою).

За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.

У який термін ФОП – платники ЄП подають додаток 1 «Відомості про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску» у складі податкової декларації платника ЄП – ФОП за формою, затвердженою наказом МФУ від 19.06.2015 № 578 (зі змінами), та сплачують єдиний внесок у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності?

 Згідно з частиною четвертою ст. 6 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» із змінами та доповненнями (далі – Закон № 2464) у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов’язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою – підприємцем.

Останнім періодом, за який необхідно обчислити та сплатити єдиний внесок, буде період з дня закінчення попереднього звітного періоду до місяця, в якому здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності включно (частина восьма ст. 9 Закону № 2464).

Відповідно до п. 4 частини другої ст. 6 Закону № 2464 платники єдиного внеску зобов’язані подавати звітність про нарахування єдиного внеску в розмірах, визначених відповідно до Закону № 2464, у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку) до контролюючого органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки та порядку, встановлені Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ).

Фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку першої – третьої груп подають податкову декларацію платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України

від 19.06.2015 № 578 зі змінами (далі – Декларація), у складі якої формується додаток 1 «Відомості про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску» (далі – Додаток 1).

Згідно з приміткою 7 Додатка 1 до Декларації у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку у розд. 5 «Тип форми» додатка 1 проставляють позначку «після припинення», у розд. 6 – дату державної реєстрації припинення.

Разом тим, у разі подання Декларації за останній податковий (звітний) період (квартал, півріччя, три квартали), на який припадає дата державної реєстрації припинення, платник єдиного податку звільняється від обов’язку подання Декларації у строк, визначений для річного податкового (звітного періоду) (примітка 2 до Декларації).

Фізичні особи, щодо яких до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця, подають Декларації востаннє за податковий (звітний) квартал, в якому проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності, з наростаючим підсумком з початку року у строки, визначені підпунктами 49.18.2 та 49.18.8 п. 49.18 ст. 49 ПКУ, – протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу або за податковий (звітний) період, на який припадає дата припинення підприємницької діяльності, до закінчення такого звітного періоду.

Враховуючи викладене, у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку першої – третьої груп подають Додаток 1 з типом форми «після припинення» у складі Декларації у строк протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу або за податковий (звітний) період, на який припадає дата припинення підприємницької діяльності, до закінчення такого звітного періоду, та протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку подання такої Декларації, сплачують єдиний внесок.

За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.

Яким чином можливе формування нових сертифікатів раніше засвідчених відкритих ключів Кваліфікованим надавачем ЕДП ДПС?

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2022 року № 300 «Деякі питання забезпечення безперебійного функціонування системи надання електронних довірчих послуг» передбачено можливість автоматичного формування нових сертифікатів раніше засвідчених відкритих ключів для користувачів електронних довірчих послуг віддалено, без особистої присутності таких користувачів.

Кваліфікованим надавачем електронних довірчих послуг Державної податкової служби України буде здійснено автоматичне формування нових сертифікатів відкритих ключів користувачів за один день до закінчення строку чинності старих сертифікатів терміном дії на один рік. При цьому особистий ключ користувача не змінюється.

Користувачі яким не потрібно автоматичне формування нових сертифікатів, можуть скасувати діючі сертифікати одним із способів, наведених за посиланням https://ca.tax.gov.ua/blokuvannya .

За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.

Яка ціна вважається звичайною для визначення бази оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг?

Згідно із п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до п.п. 213.1.9 і 213.1.14 п. 213.1 ст. 213 ПКУ, збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку, ПДВ та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками – суб’єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування, зокрема, операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін.
     Відповідно до п.п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПКУ звичайною ціною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено ПКУ. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до ст. 39 ПКУ.

У разі якщо ціни (націнки) на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена відповідно до правил такого регулювання. Це положення не поширюється на випадки, коли встановлюється мінімальна ціна продажу або індикативна ціна. У такому разі звичайною ціною вважається ціна, визначена сторонами договору, але не нижче за мінімальну або індикативну ціну.

Якщо під час здійснення операції обов’язковим є проведення оцінки, вартість об’єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування.

Під час проведення аукціону (публічних торгів) звичайною вважається ціна, яка склалася за результатами такого аукціону (публічних торгів), обов’язковість проведення якого передбачено законом.

Якщо постачання товарів (робіт, послуг) здійснюється на підставі форвардного або ф’ючерсного контракту, звичайною ціною є ціна, яка відповідає форвардній або ф’ючерсній ціні на дату укладення такого контракту.

Якщо продаж (відчуження) товарів, у тому числі майна, переданого у заставу позичальником з метою забезпечення вимог кредитора, здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною ціною є ціна, сформована під час такого продажу.

Ринковою ціною є ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності – однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах (п.п. 14.1.219 п. 14.1 ст. 14 ПКУ).

Чи виникає об’єкт оподаткування у разі виплати податковим агентом ФО забезпечувальної суми за попереднім (не основним) договором купівлі-продажу нерухомого майна?

Оподаткування операцій з продажу (обміну) об’єктів нерухомого майна регламентується ст. 172 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ).

Відповідно до абзацу першого п. 172.3 ст. 172 ПКУ дохід від продажу об’єкта нерухомості, неподільного об’єкта незавершеного будівництва/майбутнього об’єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об’єкта, розрахованої модулем електронного визначення оціночної вартості Єдиної бази даних звітів про оцінку (далі – Єдина база), або не нижче ринкової вартості такого об’єкта, визначеної суб’єктом оціночної діяльності (оцінювачем) відповідно до законодавства та зазначеної у звіті про оцінку, зареєстрованому в Єдиній базі.

Згідно з п. 172.8 ст. 172 ПКУ для цілей ст. 172 ПКУ продажем розуміється будь-який перехід права власності або будь-яких інших аналогічних прав на об’єкти нерухомості, неподільний об’єкт незавершеного будівництва/майбутній об’єкт нерухомості, подільний об’єкт незавершеного будівництва, крім їх успадкування та дарування.

Укладання попередніх договорів передбачено ст. 635 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-ІV із змінами та доповненнями (далі – ЦКУ), відповідно до якої попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Згідно з ст. 571 ЦКУ якщо порушення зобов’язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора. Якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, він зобов’язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

Сторона, винна у порушенні зобов’язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором.

У разі припинення зобов’язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню. У такому випадку завдаток не є об’єктом оподаткування.

При цьому, завдаток є забезпеченням виконання обов’язку по договору купівлі-продажу нерухомого майна та буде являтись доходом фізичної особи у разі отримання такого завдатку у власність у вигляді відшкодування за ухилення від укладання договору купівлі – продажу іншою стороною.

За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.

Чи включається до оподаткованого доходу сума боргу, яка анульована кредитором до закінчення строку позовної давності, та за якою ознакою доходу відображається анульований борг у додатку 4ДФ до Розрахунку?

Дохід, отриманий платником податку як додаткове благо у вигляді основної суми боргу (кредиту), прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, що перевищує у 2023 році – 1675,00 грн., включається до його оподатковуваного доходу та відображається у додатку 4 ДФ до Розрахунку за ознакою доходу «126».

Не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу:

основна сума боргу (кредиту), прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності у сумі, що не перевищує у 2023 році – 1675,00 грн.;

сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності;

основна сума боргу (кредиту) платника податку за іпотечним кредитом в іноземній валюті, забезпеченим іпотекою житлової нерухомості, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності;

сума боргу за договором про споживчий кредит або іншим договором (у тому числі сума процентів, комісій та інших платежів), анульована згідно з пп. 12 і 16 розд. IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (далі – Закон), а також сума процентів, комісій та інших платежів за таким договором, що не підлягають сплаті, згідно з п. 11 розд. IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону.

Такі доходи відображаються у додатку 4ДФ до Розрахунку за ознакою доходу «189».

За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.

Чи включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу ФО дохід від продажу іншим ФО власної сільськогосподарської продукції (крім тваринництва), вирощеної на власній земельній ділянці, зокрема, квітів?

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розд. ІV Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі – ПКУ), відповідно до п.п. 165.1.24 п. 165.1 ст. 165 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються доходи, отримані від продажу власної сільськогосподарської продукції, що вирощена, відгодована, виловлена, зібрана, виготовлена, вироблена, оброблена та/або перероблена безпосередньо фізичною особою на земельних ділянках, для ведення:

садівництва та/або для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) та/або для індивідуального дачного будівництва; особистого селянського господарства та/або земельні частки (паї), виділені в натурі (на місцевості);

доходи, отримані від продажу власної сільськогосподарської продукції, що вирощена, відгодована, виловлена, зібрана, виготовлена, вироблена, оброблена та/або перероблена безпосередньо фізичною особою на земельних ділянках, для ведення:

садівництва та/або для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) та/або для індивідуального дачного будівництва;

особистого селянського господарства та/або земельні частки (паї), виділені в натурі (на місцевості).

При продажу власної сільськогосподарської продукції (крім продукції тваринництва) отримані від такого продажу доходи не є оподатковуваним доходом, якщо їх сума сукупно за рік не перевищує 12 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року. У разі якщо сума отриманого доходу перевищує зазначений розмір, платник податків зобов’язаний відобразити суму такого перевищення у складі загального місячного (річного) оподатковуваного доходу за відповідний звітний рік та подати річну декларацію про майновий стан і доходи (далі – Декларація) відповідно до ПКУ і самостійно сплатити податок на доходи фізичних осіб та військовий збір з суми такого перевищення.

Підставою для не включення до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку доходів, отриманих від продажу власної сільськогосподарської продукції, що вирощена, відгодована, виловлена, зібрана, виготовлена, оброблена та/або перероблена безпосередньо фізичною особою на земельних ділянках є наявність у такої фізичної особи довідки за формою № 3-ДФ. Порядок видачі довідки про наявність у фізичної особи земельних ділянок за формою № 3-ДФ, затверджений наказом Міністерства доходів і зборів України від 17.01.2014 № 32.

Довідка видається сільською, селищною, міською радою або радою об’єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, за місцем податкової адреси (місцем проживання) платника податку протягом п’яти робочих днів з дня отримання відповідною радою письмової заяви про видачу такої довідки. Оригінал довідки зберігається у власника сільськогосподарської продукції протягом строку позовної давності з дати закінчення дії такої довідки.

Однак, якщо при продажу фізичною особою власної сільськогосподарської продукції (крім продукції тваринництва) умови п.п. 165.1.24 п. 165.1 ст. 165 ПКУ не виконуються, то сума доходу, отриманого від такого продажу, включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку та оподатковується на загальних підставах.

При цьому такий платник податків зобов’язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати Декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів (п.п. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 ПКУ).

За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.

Чи зобов’язана ФО, яка отримала доходи від продажу об’єктів нерухомого та/або рухомого майна, які не підлягають оподаткуванню, подавати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи та відображати їх у графі 4 розд. І та графі 4 розд. ІІ додатка Ф4, за умови відсутності інших підстав для її подання?

Відповідно до п.п. 164.2.4 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається, зокрема, частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями ст.ст. 172 та 173 ПКУ.

Наказом Міністерства фінансів України від 02.10.2015 № 859 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 17.05.2022 № 143) затверджені Форма податкової декларації про майновий стан і доходи (далі – Декларація) та Інструкція щодо заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи (далі – Інструкція).

Згідно з п.п. 2 п. 3 розд. ІІІ Інструкції у рядку 11.2 розд. III «Доходи, які не включаються до загального річного оподатковуваного доходу» Декларації зазначається сума доходу від операцій з продажу (обміну) об’єктів рухомого та/або нерухомого майна, які відповідно до абзацу першого п. 173.2 ст. 173 та п. 172.1 ст. 172 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) не підлягають оподаткуванню, яка переноситься з Додатку Ф4.

Відповідно до п. 5 розд. IV Інструкції додаток Ф4 «Розрахунок податкових зобов’язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, оподатковуваних доходів від продажу протягом звітного (податкового) року об’єкта(ів) нерухомого та/або рухомого майна» (далі – Додаток Ф4) до Декларації заповнюється платником податків, який отримував доходи від операцій з продажу, міни об’єктів нерухомості, здійснених протягом звітного (податкового) року у порядку, встановленому ст. 172 ПКУ, та при отримані доходів від операцій з продажу або обміну об’єктів рухомого майна у порядку, встановленому ст. 173 ПКУ.

При цьому, якщо платник податку скористався правом на зарахування витрат, відповідно до п. 172.2 ст. 172 ПКУ, він зобов’язаний задекларувати доходи від усіх операцій з продажу, міни об’єктів нерухомості, здійснених протягом звітного (податкового) року, в тому числі і якщо стороною договору купівлі-продажу, міни об’єкта нерухомого майна є юридична особа чи самозайнята особа. У такому випадку разом з Декларацією платник податків надає копії документів, що підтверджують зазначені понесені витрати на придбання об’єкта нерухомості.

Формою Додатку Ф4 до Декларації передбачено відображення сум отриманих доходів від операцій з продажу (обміну) об’єктів нерухомого та рухомого майна, що не підлягають оподаткуванню відповідно до абзацу першого п. 172.1 ст. 172 та абзацу першого п. 173.2 ст. 173 ПКУ відповідно у графі 4 розд. І та графі 4 розд. ІІ.

Порядок подання фізичними особами – платниками податку на доходи фізичних осіб Декларації встановлений ст. 179 ПКУ, згідно з п. 179.1 якої платник податку зобов’язаний подавати Декларацію відповідно до ПКУ.

Водночас, п. 179.2 ст. 179 ПКУ визначено, що відповідно до розд. IV ПКУ обов’язок платника податку щодо подання Декларації вважається виконаним і Декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи, зокрема:

від операцій продажу (обміну) майна, дарування, дохід від яких відповідно до розд. IV ПКУ не оподатковується, оподатковується за нульовою ставкою та/або з яких при нотаріальному посвідченні договорів, за якими був сплачений податок відповідно до розд. IV ПКУ.

Враховуючи викладене, фізична особа, яка отримала дохід від продажу об’єктів нерухомого та/або рухомого майна, які не підлягають оподаткуванню, не зобов’язана подавати річну Декларацію та відображати у графі 4 розд. І та графі 4 розд. ІІ додатка Ф4, за умови відсутності інших підстав для її подання.

За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.

Чи може СГ подати через Електронний кабінет заяву та документи для переоформлення ліцензії на право оптової чи роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами та рідинами, що використовуються в електронних сигаретах у разі зміни відомостей, зазначених у виданій ліцензії (найменування ЮО або прізвища ФО, місцезнаходження або місця проживання, адреси місця торгівлі в зв’язку з перейменуванням населеного пункту, вулиці тощо)?

Відповідно до ст. 15 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-BP «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі – Закон № 481) ліцензія на право оптової чи роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами та рідинами, що використовуються в електронних сигаретах видається, зокрема, за поданою нарочно, поштою або в електронному вигляді заявою суб’єкта господарювання (у тому числі іноземного суб’єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію (крім ліцензії на оптову торгівлю пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним, роздрібну торгівлю пальним, зберігання пального з метою подальшої його реалізації іншим споживачам).

У разі зміни відомостей, зазначених у виданій суб’єкту господарювання (у тому числі іноземному суб’єкту господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) ліцензії (за винятком змін, пов’язаних з реорганізацією суб’єкта господарювання (у тому числі іноземного суб’єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) та/або зміною типу акціонерного товариства), суб’єкт господарювання зобов’язаний у місячний термін з дня внесення таких змін звернутися до органу, який видав ліцензію, з відповідною заявою.

Орган, який видав ліцензію, на підставі заяви суб’єкта господарювання (у тому числі іноземного суб’єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) протягом трьох робочих днів видає суб’єкту господарювання (у тому числі іноземному суб’єкту господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) ліцензію, оформлену на новому бланку з урахуванням змін.

Згідно з п.п. 17.1.13 п. 17.1 ст. 17 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) передбачено, що платник податків має право самостійно обирати спосіб взаємодії з контролюючим органом в електронній формі через електронний кабінет, якщо інше не встановлено ПКУ.

Порядок функціонування Електронного кабінету затверджено наказом Міністерства фінансів України від 14.07.2017 № 637 (далі – Порядок № 637).

Відповідно до п. 14 розд. ІІ Порядку № 637 приватна частина (особистий кабінет) Електронного кабінету забезпечує надання платнику податків послуг, перелік яких визначено п. 42 прим. 1.2 ст. 42 прим. 1 ПКУ. Усі подані платником податків документи, звернення, заяви, листи відображаються у приватній частині (особистому кабінеті) Електронного кабінету та завантажуються до інформаційних ресурсів ДПС.

Меню «Листування з ДПС» приватної частини Електронного кабінету дозволяє платнику надіслати лист, який містить заяву для переоформлення ліцензії на право оптової чи роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами та рідинами, що використовуються в електронних сигаретах у разі зміни відомостей, зазначених у виданій ліцензії (найменування юридичної особи або прізвища фізичної особи, місцезнаходження або місця проживання, адреси місця торгівлі в зв’язку з перейменуванням населеного пункту, вулиці тощо) та документи, що підтверджують зміну таких відомостей.

Форма підготовки такої кореспонденції передбачає вибір наступних реквізитів: регіон в якому знаходиться орган ДПС; орган ДПС, до якого направляється звернення; тип документу; тематику; заповнення короткого змісту звернення та завантаження файлу у форматі pdf розміром не більше 5МБ.

Інформацію щодо отримання та реєстрації звернення в органі ДПС платник може переглянути у вкладці «Вхідні» меню «Вхідні/вихідні документи» приватної частини Електронного кабінету.

За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.

Чи нараховуються штрафні санкції та пеня за порушення строків сплати податкового зобов’язання з акцизного податку, якщо платник податку не сплатив вчасно податкове зобов’язання, задеклароване в податковій декларації акцизного податку, а погашення податкового боргу відбулося внаслідок подання уточнюючої декларації щодо зменшення суми раніше нарахованих зобов’язань?

Відповідно до п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ), крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов’язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені ПКУ. Така сума грошового зобов’язання та/або пені вважається узгодженою.

Пунктами 223.1 та 223.2 ст. 223 ПКУ встановлено, що базовий податковий період для сплати акцизного податку відповідає календарному місяцю. Платники податку, визначені п. 212.1 ст. 212 ПКУ (крім імпортерів підакцизних товарів, зазначених у підпунктах 215.3.4, 215.3.5, 215.3.5 прим. 1, 215.3.5 прим. 2, 215.3.6, 215.3.7, 215.3.8 п. 215.3 ст. 215 ПКУ), подають щомісяця не пізніше 20 числа наступного звітного (податкового) періоду контролюючому органу за місцем реєстрації декларацію з акцизного податку за формою, затвердженою у порядку, встановленому ст. 46 ПКУ.

Порядок і строки сплати акцизного податку визначені ст. 222 ПКУ.

Відповідно до п. 50.1 ст. 50 ПКУ у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 ПКУ) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов’язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів, зобов’язаний:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов’язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п’яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов’язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у п. 50.1 ст. 50 ПКУ, не застосовуються.

Відповідно до абзацу третього п. 120.2 ст. 120 ПКУ при самостійному донарахуванні платником податків з дотриманням порядку, вимог та обмежень, передбачених ст. 50 ПКУ, суми податкових зобов’язань та/або іншого зобов’язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, штрафи, передбачені главою 11 ПКУ, не застосовуються.

Зазначаємо, що п. 50.1 ст. 50 ПКУ не передбачена сплата штрафних санкцій у разі зменшення (переплати) раніше нарахованих податкових зобов’язань внаслідок виправлення самостійно виявленої помилки, допущеної в попередніх звітних (податкових) періодах.

Відповідно до п.п. 129.1.3 п. 129.1 ст. 129 ПКУ нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми грошового зобов’язання, визначеного платником податків або податковим агентом, у тому числі у разі внесення змін до податкової звітності внаслідок самостійного виявлення платником податків помилок відповідно до ст. 50 ПКУ, – після спливу 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов’язання.

Відповідальність за порушення правил сплати (перерахування) грошового зобов’язання визначено ст. 124 ПКУ.

Відповідно п. 124.1 прим. 1 ст. 124 ПКУ у разі порушення платником податків строку сплати до бюджету суми акцизного податку, передбаченого абзацом другим п.п. 222.1.2 п. 222.1 ст. 222 ПКУ, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 10 відс. від суми такого акцизного податку.

Підпунктом 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПКУ визначено, податковий борг – сума узгодженого грошового зобов’язання, не сплаченого платником податків у встановлений ПКУ строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному ПКУ.

Підпунктом 14.1.152 п. 14.1 ст. 14 ПКУ визначено що погашення податкового боргу – зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом.

Відповідно до абзацу першого п. 87.1 ст. 87 ПКУ джерелами самостійної сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених ст. 87 ПКУ, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Нормами п. 35.1 та п. 35.2 ст. 35 ПКУ визначено, зокрема, що сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі (у тому числі з використанням електронних грошей), крім випадків, передбачених ПКУ або законами з питань митної справи.

Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених ПКУ або законами з питань митної справи.

Враховуючи зміст положень ПКУ, подання у встановленому порядку уточнюючої декларації акцизного податку є правом платника податків, визначене нормами ПКУ, на усунення самостійно виявлених помилок, і не являється сплатою або погашенням податкового боргу, в свою чергу відповідальність передбачена п . 124.1 прим. 1 ст. 124 ПКУ до платника податків не застосовується у разі зменшення (переплати) раніше нарахованих податкових зобов’язань внаслідок виправлення самостійно виявленої помилки, допущеної в попередніх звітних (податкових) періодах.

За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.

Чи оподатковується ПДФО вартість роздрукованого електронного проїзного квитка на залізничному транспорті, за умови, що оплата була здійсненна через мережу Інтернет, що відшкодована роботодавцем працівнику, який перебував у відряджені?

Відповідно до п.п. 165.1.11 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ), до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із п. 170.9 ст. 170 ПКУ.

Підпунктом 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 ПКУ передбачено, що не є доходом платника податку – фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем або є членом керівних органів підприємств, установ, організацій, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, зокрема, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті).

Зазначені витрати не є об’єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість таких витрат.

До підтвердних документів належать, зокрема, транспортні квитки або транспортні рахунки та багажні квитанції (у тому числі електронні квитки); документи (виписки та/або відомості з рахунку), що містять визначену законом інформацію про виконані платіжні операції за рахунком, до якого емітовані платіжні інструменти; документи, що підтверджують виконання операції з використанням платіжних інструментів; інші документи, що засвідчують вартість витрат.

Основним документом, який регулює відрядження працівників органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів, є Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59 із змінами і доповненнями (далі – Інструкція № 59). При цьому інші підприємства та організації можуть використовувати Інструкцію № 59 як допоміжний (довідковий) документ.

Так, п. 12 розд. ІІ Інструкції № 59 передбачено, зокрема, що витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона, якщо його обов’язковість передбачена правилами перевезення на відповідному виді транспорту, та розрахункових документів про їх придбання за всіма видами транспорту.

Механізм обліку розрахункових операцій при здійсненні продажу проїзних і перевізних документів на залізничному транспорті, а також вимоги до форм бланків проїзних і перевізних документів на залізничному транспорті визначено Порядком оформлення розрахункових і звітних документів при здійсненні продажу проїзних і перевізних документів на залізничному транспорті затвердженим спільним наказом Міністерства інфраструктури України та Міністерства доходів і зборів України від 30.05.2013 № 331/137 (далі – Порядок № 331).

Відповідно до п. 1.4 Порядку № 331 посадочний документ – це візуальна форма електронного проїзного документа або його частини на паперовому або електронному носії інформації (мобільний телефон, смартфон, планшет, компактний персональний комп’ютер, чип-карта тощо), що містить унікальний код та унікальний номер електронного проїзного документа, інформація з якого зчитується відповідним пристроєм або заноситься до відповідної відомості за встановленою формою.

Проїзний документ – це розрахунковий документ установленої форми, оформлений на відповідному бланку проїзного документа чи сформований в електронному вигляді відповідно до цього Порядку та чинного законодавства, що засвідчує укладення договору між залізницею і пасажиром на проїзд й видається пасажиру після оплати ним вартості цієї послуги.

Пунктом 5.6 Порядку № 331 передбачено, що, зокрема, посадочний документ, перевізний документ, документ на повернення та документ на послуги, роздруковані на паперовому носії, є розрахунковими документами (транспортними квитками).

Враховуючи викладене, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку – фізичної особи сума відшкодованих йому роботодавцем витрат, понесених таким платником під час відрядження на проїзд, за умови виконання вимог, встановлених п. 170.9 ст. 170 ПКУ.

За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.

Чи оподатковується ПДФО та військовим збором дохід, у вигляді суми допомоги по вагітності та пологах, що виплачується ФОП Пенсійним фондом України?

  Згідно з ст. 12 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (в редакції Закону України від 21 вересня 2022 року № 2620-IX «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування») (далі – Закон № 1105) право на страхові виплати за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи – громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 13 Закону № 1105 встановлено види страхових виплат за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, зокрема, за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності надається такий вид страхових виплат як допомога по вагітності та пологах.

Уповноваженим органом управління в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку є Пенсійний фонд України (далі – ПФУ) (ст. 4 Закону № 1105).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовано Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ).

Оподаткування доходів фізичних осіб – підприємців визначено ст. 177 розд. ІV ПКУ та главою І розд. ХІV ПКУ.

Доходом фізичної особи – підприємця є дохід, отриманий зазначеною особою виключно від здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 177.6 ст. 177 ПКУ у разі якщо фізична особа – підприємець на загальній системі оподаткування отримує інші доходи, ніж від підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими ПКУ для платників податків – фізичних осіб.

Також п.п. 4 п. 292.11 ст. 292 ПКУ передбачено, що до складу доходу фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку, визначеного ст. 292 ПКУ, не включаються, зокрема, суми коштів цільового призначення, що надійшли зокрема від Пенсійного фонду України.

Отже, дохід у вигляді страхових виплат, який виплачується Пенсійним фондом, не включається до доходу фізичної особи – підприємця, проте оподатковується за загальними правилами, встановленими ПКУ для платників податків – фізичних осіб.

Порядок оподаткування доходів  фізичних осіб податком на доходи фізичних осіб регламентується розд. ІV ПКУ, відповідно до п.п. 165.1.1 п. 165.1 ст. 165 якого не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, зокрема, сума допомоги по вагітності та пологах, сума страхових виплат, які отримує платник податку з фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування згідно із законом.

Разом з тим, об’єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 ПКУ (п.п. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ).

Відповідно до п. 163.1 ст. 163 ПКУ об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого, згідно з п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПКУ, включаються інші доходи, крім зазначених у ст. 165 ПКУ.

Ставка військового збору становить 1,5 відс. від об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1.2 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ (п.п. 1.3 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору до бюджету здійснюється у порядку, встановленому ст. 168 ПКУ (п.п. 1.4 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення»  ПКУ).

Підпунктом 1.7 п. 16 прим. 1 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ передбачено, що звільняються від оподаткування збором доходи, що згідно з розд. IV ПКУ не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у пп. 3 і 4 п. 170.13 прим.1 ст. 170 ПКУ.

Таким чином, дохід, у вигляді суми допомоги по вагітності та пологах, що виплачується фізичній особі – підприємцю Пенсійним фондом України, не оподатковується податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.

Чи підлягає погашенню за рахунок майна засновників податковий борг ЮО, яка ліквідується, у разі недостатності майна такої особи?

        Відповідно до п. 97.3 ст. 97 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями у разі якщо внаслідок ліквідації платника податків частина його грошових зобов’язань чи податкового боргу залишається непогашеною у зв’язку з недостатністю майна, така частина погашається за рахунок майна засновників або учасників такого підприємства, якщо вони несуть повну або додаткову відповідальність за зобов’язаннями платника податків згідно із законом, у межах повної або додаткової відповідальності, а в разі ліквідації філії, відділення чи іншого відокремленого підрозділу юридичної особи - за рахунок юридичної особи незалежно від того, чи є вона платником податку, стосовно якого виникло грошове зобов’язання або виник податковий борг такої філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу.

Чи необхідно повідомляти контролюючі органи за неосновним місцем обліку про внесення змін до облікових даних?

 Згідно з п. 63.3 ст. 63 глави 6 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – ПКУ) платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об’єктів оподаткування або об’єктів, які пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Платник податків зобов’язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об’єкти оподаткування і об’єкти, пов’язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.

Згідно з п. 7.1 розд. VII Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588 (далі – Порядок № 1588) якщо відповідно до законодавства в платника податків, крім обов’язків щодо подання податкових декларацій (розрахунків, звітів) та/або нарахування, утримання або сплати (перерахування) податків, зборів на території адміністративно-територіальної одиниці за своїм місцезнаходженням, виникають такі обов’язки на території іншої адміністративно-територіальної одиниці, то такий платник податків зобов’язаний стати на облік за таким неосновним місцем обліку у відповідному контролюючому органі.

Порядок внесення змін до облікових даних платників податків визначено ст. 66 глави 6 ПКУ. Відповідно до п. 66.5 ст. 66 глави 6 ПКУ у разі виникнення змін у даних або внесення змін до документів, що подаються для взяття на облік згідно з главою 6 ПКУ, крім змін, які вносяться до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та змін, про які платник податків повідомив за основним місцем обліку, платник податків зобов’язаний подати контролюючому органу, в якому він обліковується, уточнені документи протягом 10 календарних днів з дня внесення змін до зазначених документів.

У разі зміни відомостей про об’єкт оподаткування, а саме: зміна типу, найменування, місцезнаходження, виду права або стану об’єкта оподаткування, платник податків надає до контролюючого органу за основним місцем обліку повідомлення про об’єкти оподаткування або об’єкти, пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою № 20-ОПП з оновленою інформацією про об’єкт оподаткування, щодо якого відбулися зміни, в такому самому порядку та строки, як і при реєстрації, створенні чи відкритті об’єкта оподаткування.

При цьому в разі зміни призначення об’єкта оподаткування або його перепрофілювання інформація щодо такого об’єкта оподаткування надається в повідомленні двома рядками, а саме: в одному рядку зазначається інформація про закриття об’єкта оподаткування, призначення якого змінюється, у другому - оновлена інформація про об’єкт оподаткування, який створено чи відкрито на основі закритого, при цьому ідентифікатор об’єкта оподаткування змінюється. (п. 8.5 розд. VIII Порядку № 1588).

За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.

Чи потрібно отримувати окремі ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями СГ, який має магазин та кафетерій (буфет, ресторан тощо), що знаходяться в одній будівлі, але в окремих приміщеннях?

Відповідно до ст. 1 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі – Закон № 481) місце торгівлі – місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пива – без обмеження площі, для алкогольних напоїв, крім пива, – торговельною площею не менше 20 кв. м., обладнане реєстраторами розрахункових операцій та/або програмними реєстраторами розрахункових операцій (незалежно від їх кількості) або де є книги обліку розрахункових операцій (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів.

Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507, будівлі визначено як споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів. До будівель відносяться житлові будинки, гуртожитки, готелі, ресторани, торговельні будівлі, промислові будівлі, вокзали, будівлі для публічних виступів, для медичних закладів та закладів освіти тощо.

Національним стандартом України ДСТУ 4303:2004 «Торгівля роздрібна та оптова. Терміни та визначення понять», затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 05.07.2004 № 130 «Про затвердження національних стандартів України, зміни до національного стандарту, національної зміни до міждержавного стандарту, поновлення чинності міждержавного стандарту та скасування нормативних документів», встановлено, що:

торговельний об’єкт – це майновий комплекс, який займає окрему капітальну споруду або який розміщено в спеціально призначеному та обладнаному для торгівлі приміщенні іншої капітальної або некапітальної споруди та має приміщення для провадження торговельної діяльності;

крамниця; магазин – це торговельний об’єкт у роздрібній торгівлі, призначений для організування продажу товарів кінцевим споживачам і надавання їм торговельних послуг;

торговельна площа (крамниці, магазину) – це сума площ торговельних залів, приміщень приймання та видавання замовлень, зали кафетерія, площ для торговельних послуг покупцям;

торговельна зала – це торговельне приміщення крамниці для показування, вибирання товарів та обслуговування покупців, яке охоплює площу для розміщування торговельно-технологічного устаткування, вузлів розрахунку, робочих місць продавців та площу для покупців.

Згідно зі ст. 15 Закону № 481 роздрібна торгівля, зокрема, алкогольними напоями (крім столових вин) може здійснюватися суб’єктами господарювання (у тому числі іноземними суб’єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.

У додатку до ліцензії на роздрібну торгівлю, зокрема, алкогольними напоями суб’єктом господарювання зазначається адреса місця торгівлі і вказуються перелік електронних контрольно-касових апаратів та інформація про них: модель, модифікація, заводський номер, виробник, дата виготовлення; реєстраційні номери книг обліку розрахункових операцій, які знаходяться у місці торгівлі, фіскальні номери програмних реєстраторів розрахункових операцій.

Плата за ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями, крім сидру та перрі (без додання спирту) встановлена ст. 15 Закону № 481 на кожний окремий, зазначений в ліцензії електронний контрольно-касовий апарат (книгу обліку розрахункових операцій), що знаходиться у місці торгівлі.

Отже, суб’єкт господарювання (у тому числі іноземний суб’єкт господарювання, який діє через свої зареєстровані постійні представництва), який має магазин та кафетерій (буфет, ресторан тощо), що знаходяться в одній будівлі, але в окремих приміщеннях, для здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями на вказаних об’єктах повинен отримати одну ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями. При цьому плата за ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями справляється за кожний окремий зазначений у ліцензії електронний контрольно-касовий апарат (книгу обліку розрахункових операцій), що знаходиться в цьому місці торгівлі.

За інформацією загальнодоступного інформаційно-довідкового ресурсу.

« повернутися