Головне управління ДПС у Черкаській області інформує
Про контрольовані іноземні компанії
Чи визнається іноземна компанія контрольованою іноземною компанією (КІК), якщо ФО – резидент України є прямим власником цієї іноземної кампанії, але володіє часткою, що становить рівно 50 відсотків?
Відповідно до п.п. 39 прим. 2.1.1 п. 39 прим. 2.1 ст. 39 прим. 2 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі – ПКУ) контрольованою іноземною компанією (далі – КІК) визнається будь-яка юридична особа, зареєстрована в іноземній державі або території, яка визнається такою, що знаходиться під контролем фізичної особи – резидента України або юридичної особи – резидента України відповідно до правил, визначених ПКУ.Підпунктом 39 прим. 2.1.2. п. 39 прим. 2.1 ст. 39 прим. 2 розд. I ПКУ визначено, що іноземна компанія визнається КІК, якщо фізична особа або юридична особа – резиденти України (контролююча особа):
а) володіє часткою в іноземній юридичній особи у розмірі більше ніж 50 відс.;
б) володіє часткою в іноземній юридичній особі у розмірі більше ніж 10 відс., за умови, що декілька фізичних осіб – резидентів України та/або юридичних осіб – резидентів України володіють частками в іноземній юридичній особі, розмір яких у сукупності становить 50 і більше відсотків;
в) окремо або разом із іншими резидентами України пов’язаними особами здійснює фактичний контроль над іноземною юридичною особою.
Додатково зазначаємо, що відповідно до п. 54 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ п.п. «б» п.п. 39 прим. 2.1.2 п. 39 прим. 2.1 ст. 39 прим. 2 ПКУ для 2022 – 2023 звітних (податкових) років застосовується в такій редакції:
«б) володіє часткою в іноземній юридичній особі у розмірі 25 і більше відсотків за умови, що декілька фізичних осіб – резидентів України та/або юридичних осіб – резидентів України володіють частками в іноземній юридичній особі, розмір яких у сукупності становить 50 і більше відсотків, або».
При цьому п.п. 39 прим. 2.1.3 п. 39 прим. 2.1 ст. 39 прим. 2 ПКУ передбачено, що під часткою в іноземній юридичній особі розуміються корпоративні права, права в утворенні без статусу юридичної особи, до активів якої входить частка у юридичній особі, чи будь-які інші аналогічні права та/або правомочності, що надають фізичній або юридичній особі право:
а) впливу на відповідну частку голосів у вищому органі управління іноземної юридичної особи (загальних зборах акціонерів, учасників або іншому аналогічному органі), та/або
б) на отримання відповідної частини прибутку іноземної юридичної особи, та/або
в) блокування рішення про розподіл частини прибутку іноземної юридичної особи, та/або
г) на отримання відповідної частини активів іноземної юридичної особи у разі її ліквідації або припинення.
При цьому п.п. 39 прим. 2.1.6 п. 39 прим. 2.1 ст. 39 прим. 2 ПКУ визначено, що особа вважається такою, що здійснює фактичний контроль над юридичною особою, у разі, якщо така особа має можливість здійснювати суттєвий або вирішальний вплив на рішення такої юридичної особи щодо укладення угод, розпорядження активами та прибутком, припинення діяльності незалежно від юридичного оформлення такого впливу.
Для цілей цієї статті фактичний контроль встановлюється на підставі, зокрема, але не виключно, хоча б однієї з таких обставин:
а) надання особою зобов’язуючих вказівок органам управління юридичної особи;
б) ведення особою перемовин щодо укладення правочинів юридичною особою та узгодження суттєвих умов таких правочинів, які в подальшому лише формально затверджуються органами управління юридичної особи або виконуються органами управління юридичної особи без подальшого додаткового затвердження;
в) наявність у особи довіреності на здійснення суттєвих правочинів від імені юридичної особи, що видана на термін більш ніж один рік, та не передбачає попереднього погодження таких правочинів органами управління юридичної особи;
г) здійснення особою операцій за банківськими рахунками юридичної особи або наявність можливості блокувати операції за такими рахунками;
ґ) зазначення особи в якості засновника (бенефіціара, фактичного вигодонабувача) юридичної особи під час відкриття рахунків такою юридичною особою, крім випадків, якщо активи такої юридичної особи є частиною активів трасту, фонду, установи, іншого утворення без статусу юридичної особи, засновником (бенефіціаром, фактичним вигодонабувачем) якого є така особа.
Здійсненням фактичного контролю над іноземним утворенням без статусу юридичної особи в цілях застосування цієї статті визнається здійснення або можливість здійснення вирішального впливу на рішення особи чи осіб, які здійснюють управління активами такого утворення, прийняття рішень або можливість прийняття рішень про заміну осіб, які здійснюють управління активами такого утворення, а також здійснення або можливість здійснення вирішального впливу на рішення щодо розподілу прибутку відповідно до особистого закону та/або установчих документів такого утворення.
Положення п.п. 39 прим. 2.1.6 п. 39 прим. 2.1 ст. 39 прим. 2 ПКУ не застосовуються до фізичної особи, яка виконує посадові обов’язки директора чи іншої посадової особи юридичної особи відповідно до її статутних документів, та/або до фахівців у галузі права, аудиту, бухгалтерського обліку, довірчого управління власністю, які діють на користь та в інтересах такої юридичної особи з дотриманням належних професійних стандартів (зокрема, але не виключно, адвокати, аудитори, трастові керуючі, протектори, гарантори, енфорсери, менеджери фондів, страховщики). У разі якщо зазначені в цьому абзаці особи діють на користь та в інтересах фізичної особи, виконуючи при цьому обов’язкові до виконання вказівки такої фізичної особи, вважається, що така фізична особа здійснює фактичний контроль над юридичною особою.
Таким чином іноземна компанія не може бути визнана контрольованою іноземною компанією, якщо фізична особа – резидент України володіє часткою в іноземній юридичній особі у розмірі рівно 50 відс., за умови відсутності інших підстав для її визнання.
Строки позовної давності при розгляді спорів між суб'єктами господарювання за зовнішньоекономічними договорами
Які строки позовної давності застосовуються при розгляді спорів між суб'єктами господарювання за зовнішньоекономічними договорами?
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (ЦКУ) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальний строк позовної давності становить три роки (ст. 257 ЦКУ). Строк, визначений ст. 257, продовжується на строк дії в Україні воєнного, надзвичайного стану відповідно до п. 19 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» ЦКУ, враховуючи зміни, внесені Законом України 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану».
Водночас ст. 8 Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (далі - Конвенція), яка набула чинності для України 01.04.94, установлено, що для країн-учасниць, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (якщо укладені ними контракти не суперечать вимогам Конвенції), строк позовної давності становить чотири роки.
Згідно із ст. 9 Конституції України вищезазначена Конвенція є частиною національного законодавства України.
Тобто до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, за винятком тих, перелік яких наведено у ст. 4 Конвенції, застосовується 4-річний строк позовної давності, встановлений ст. 8 Конвенції, за умови, що комерційні підприємства сторін договору у момент його укладення перебувають у Договірних державах. Перелік країн, які є учасниками Конвенції про позовну давність, наведено у листі Міністерства закордонних справ України від 17.12.07 №72/19-612/1-3811.
Крім того, відповідно до ст. 9 Конвенції початок перебігу строку позовної давності не відкладається через те, що:
-одна сторона може бути зобов’язана надіслати іншій стороні повідомлення;
-в арбітражній угоді міститься умова, згідно з якою до ухвалення арбітражного рішення не виникає ніякого права на вимогу.
Згідно зі ст. 10 Конвенції вважається, що право на позов, що випливає з порушення договору, виникає в той день, коли мало місце таке порушення. Право на позов, що випливає з дефекту або іншої невідповідності товару умовам договору, виникає від дня фактичної передачі товару покупцеві або його відмови прийняти товар. Право на позов, що ґрунтується на обмані, вчиненому до, під час укладення виникає від дня, коли обман був або міг бути розумно розкритий.
Якщо продавець дав щодо товару пряму гарантію, строк дії якої обмежений певним періодом часу або в інший спосіб, перебіг позовної давності по вимогам, що випливають з такої гарантії, починається від дня, коли покупець сповіщає продавця про факт, який став підставою для такої вимоги, але не пізніше закінчення строку дії гарантії (ст.11 Конвенції).
Якщо при наявності обставин, передбачених правом, застосовуваним до договору, одна зі сторін може заявити про припинення договору до настання строку його виконання і заявляє про це, перебіг строку давності, що ґрунтується на цій обставині, починається від дня подання заяви іншій стороні. Якщо про припинення договору не заявлено до настання строку його виконання, перебіг позовної давності починається від дня настання строку виконання договору. Строк позовної давності, що випливає з порушення однією договірною стороною умови про поставку або оплату товару частинами, починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Якщо згідно з застосовуваним до договору правом одна з сторін може заявити про припинення договору внаслідок такого порушення і заявляє про це, перебіг позовної давності щодо всіх відповідних частин починається від дня подання заяви іншій стороні (ст. 12 Конвенції).
Водночас згідно зі ст. 23 Конвенції незалежно від положень Конвенції строк позовної давності у будь-якому випадку минає не пізніше ніж через десять років від дня, коли цей строк розпочався.
Таким чином при розгляді спорів між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності строки позовної давності визначаються з урахуванням положень Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів.
