Роль батьків в самооцінці дитини.

Дата: 07.10.2024 13:04

Кількість переглядів: 111

Чому, іноді, так складно полюбити себе? Всі ми знаємо, що якщо не зможемо цього зробити, то і нікому іншому не прийде в голову любити нас.

І дійсно, якщо людина махнула на себе рукою, значить, таке ставлення її цілком влаштовує, і на більше з боку оточуючих вона не претендує. Але усвідомити необхідність любові до себе – це одне, а от як втілити думки в реальність – це вже інше, набагато більш складне питання.

Звідки ж беруться всі наші звички занижувати самоцінність?

Звичайно, проблеми починаються ще в дитинстві. Дитина сприймає інформацію про себе через оточуючих її дорослих. Самостійно визначити яка вона, хороша чи погана, ще не в змозі. Малюк знає тільки, що він просто є, просто існує. Батьки стають тими провідниками, через які дитина починає щось розуміти про себе. І якщо батьки приділяють дитині достатньо уваги, спілкуються з нею, хвалять і допомагають їй, то це створює грунт для розвитку позитивного образу “Я”. Я – хороший! Якщо ж дорослі не приділяли достатньої уваги своїй дитині і часто не схвалюють її поведінку, то малюк навряд чи буде володіти адекватною самооцінкою . Маленька людина ще нічого не знає про себе. Вона бачить ставлення батьків, чує, що вони говорять, як коментують дії, реагують на вчинки, проявляють емоції, висловлюються. А ще головнішу роль у дитинстві грає реакція дорослого. Якщо Ви постійно звертаєте увагу на те, що дитина робить не так впевнено, як його однолітки, вплив буде негативним. Надмірна похвала також сприятиме нездоровій самооцінці, яку необхідно постійно підживлювати ззовні.

Важливо пам’ятати, що в дитинстві самооцінка дитини ще дуже нестабільна. Тому саме батьки повинні ставити кордони й окреслювати їх: підтримувати, підбадьорювати, пояснювати, як правильно.

Трапляється таке, що вимоги до дітей сильно завищені. Це пов’язано з тим, що батьки вже вирішили виростити генія. Дитину навантажують непосильною відповідальністю. Відповідно, щоб бути хорошим для мами і тата вона занадто багато повинна: і самостійно робити уроки, і завжди слухатися, і мити посуд, і ще безліч інших речей. Зрозуміло, впоратися з такою ношею малюк просто не в змозі. Іноді так хочеться погуляти і забути про все на світі!

Отримуючи черговий докір, дитина розуміє, що не виправдовує покладених на неї сподівань, і за що ж її любити? Так виникає почуття провини і занижена самооцінка.

А любити дитину треба просто так! Просто тому, що вона є, і це вже щастя.

Буває, що батьки бояться захвалити дітей, але на практиці відбувається швидше навпаки. Звичайно, впадати у вседозволеність теж не варто, це інша крайність. Дитина повинна розуміти, що Ви незадоволені якимось її вчинком, наприклад, розбила вазу, але не нею самою. Вона завжди для вас повинна залишатися найулюбленішою.

Основні моменти у формуванні здорової самооцінки дитини — особистий приклад, адекватні вимоги та багато підтримки. Саме від самооцінки залежить впевненість дитини у власних можливостях,  легкість у спілкуванні з людьми і життєві досягнення.

Любіть своїх дітей такими, які вони є, хваліть їх за досягнення і терпимо ставтеся до помилок!

Нехай ваші діти відчувають безумовну батьківську любов…

Як вижити поруч з підлітком?

Підлітковий період є нелегким у взаєминах батьків з дитиною. З одного боку, підліток прагне самостійності, незалежності та вже не поспішає слухати поради батьків. З іншого, він ще не є сформованою особистістю, а тому дуже потребує батьківської підтримки (навіть, якщо всією поведінкою намагається показати протилежне). 

Здорові сімейні стосунки у підлітковому віці впливають на формування дорослої людини. Якщо в сім’ї панує гармонія, за кілька років у самостійне життя вийде самодостатня, добра та впевнена в собі людина. Якщо ж дитинство минає без достатньої кількості уваги та любові — суспільство поповниться дорослим підлітком, що так і не оговтався від дитячих образ. 

Як визначити, чи достатньо довірливі ваші стосунки з дитиною?

 Перевірте, як багато з наведених нижче тверджень вам притаманні:

1. Я щодня проводжу вільний час з дитиною.

2. Вона розповідає мені про свої успіхи або невдачі в школі, стосунки з друзями, позашкільні активності.

3. Я знаю, про що мріє моя дитина.

4. Я можу визнати свою помилку перед дитиною та попросити у неї вибачення.

5. Я не даю своїй дитині обіцянок, які не в змозі виконати.

6. У нас є спільні інтереси, хобі, заняття.

7. Я знаю друзів своєї дитини, іноді вони приходять до нас в гості.

8. Я можу довірити своїй дитині важливі побутові доручення: заплатити за комунальні послуги, зустріти сантехніка, прибрати перед приходом гостей.

9. Якщо у моєї дитини неприємність, вона може поділитись зі мною й не боятися осуду чи покарання.

Довірливі взаємини дають велику силу батькам, які можуть зайвий раз не хвилюватися за дитину, й підліткові, для якого родина є джерелом підтримки. 

Поради батькам щодо  виховання підлітка

1.Не сприймайте образливу поведінку підлітка близько до серця. 

Це й досі ваша найкраща у світі дитина, просто зараз на її емоції та поведінку сильно впливають гормони. Не реагуйте бурхливо на заяви, грюкання дверима та звинувачення, що летять у ваш бік. Видихніть, заваріть чаю та продовжуйте розмову у спокійному тоні. 

Не приховуйте своїх емоцій від підлітка, однак говоріть з позиції власних почуттів. Замість фрази «Ти — моє розчарування» скажіть «Те, що ти зробив, дуже мене засмутило». Намагайтесь не переходити на особистість: вчинок може бути поганим, дитина — ні. 

2.Говоріть про свої цінності.

Тепер світ не ділиться на «можна» і «не можна»: в ньому має з’явитись опція «я цього не схвалюю, але не забороняю». Підлітковий вік — це пора приймати самостійні рішення, однак якщо дитина знає, що ви бажаєте їй лише добра, вона неодмінно враховуватиме вашу думку. Тому чітко проговорюйте свої цінності та ставлення до речей. 

3.Хваліть свою дитину.

Підлітки нерідко мають занижену самооцінку, тому їм дуже потрібна батьківська підтримка. Стежте за тим, щоб заохочень з ваших вуст звучало значно більше, ніж критики: і навіть якщо сьогодні дитина не дотягує до вашої похвали, завтра вона намагатиметься підтвердити вашу високу думку про неї. 

4.Будьте відкритими для розмов.

Переконайтесь, що в дитини є можливість розказати вам щось тет-а-тет. А якщо підліток вже прийшов поговорити, відкладіть свої справи та увімкніть режим активного слухання. Ніхто не захоче ділитися чимось особистим зі спиною близької людини. 

5.Обережно з порадами.

Нав’язливі поради батьків спонукають підлітка вчиняти наперекір. Тому, якщо вам не подобається зачіска, вбрання дитини чи її нова звичка, скажіть це тактовно і лише один раз. Обов’язково поясніть причину вашого невдоволення, і можливо, дитина прислухається до поради. 

 6.Говоріть на рівних.

Поводьтесь так, наче ваш підліток вже дорослий. Це означає, що повчальний тон варто змінити на обговорення, а про підвищення голосу чи роздавання команд краще забути. Приводьте аргументи на користь своєї точки зору та з повагою слухайте аргументи дитини. Якщо ж розмова відбувається вже після неприємного інциденту, поцікавтеся причинами такої поведінки та поговоріть про наслідки. 

7.«Карати не можна пробачати».

Покарання допустимі у виключних випадках. Вони не мають ґрунтуватись на заборонах і тим паче на насильстві: наприклад, не говорити з кимось через образу, принижувати, ображати — це вже психологічне насильство. 

Добре, коли в родині є «золотий фонд взаємодії» — традиції та ритуали, за яких сім’я проводить час разом та із задоволенням. Це може бути риболовля, шопінг, щотижневий похід в кіно тощо. У випадку, коли покарання здається вам необхідним, дитину можна позбавити саме такої взаємодії. 

Є такий термін — «безумовна любов». Він означає, що для любові не має бути умов: для неї дитина не зобов’язана вчитись на відмінно, вигравати олімпіади чи ідеально поводитись. Батькам варто частіше пригадувати цей термін, показувати дітям свою любов та нагадувати, що ваш підліток є цінним сам по собі, незалежно від досягнень. Лише так можна виховати здорову особистість. 

« повернутися