Ветеранський Клуб рукопашного бою в Звенигородці, що почав діяти наприкінці минулого року, успішно продовжує працювати
За час, що минув відбувся процес становлення й сформувався постійний склад учасників, яким такі незвичні заняття в радість.
- Ті, хто наважується прийти до нас врешті тренуються з великою зацікавленістю, - розповідає наставник ветеранів, голова громадської організації “Сила Звенигородщини” Олег Єременко. - Проблемою є те, що вчорашні воїни, яким після поранень рух і фізкультура потрібні як повітря, часто ставляться до цього з обережністю. Одних тривожать їхні травми, й вони не боялися ворога, а зараз остерігаються, як вони думають видатися смішними в спортзалі, бо невпевнено рухаються. Іншим на заваді робота, узгодити робочий графік, домашні й сімейні справи з щоденними тренуваннями - досить не просто.
У Федора Кузьменка, що тренується в клубі кілька останніх тижнів, є всі ці проблеми, при чому разом узяті. Травма після поранення, робота, котра не завжди дозволяє бути вчасно, і сім’я у якій він з дружиною виховує ось вже трьох дітей. Відповідно на заняттях буває не щоразу, та й цього чоловікові досить, щоб почуватися краще.
- Це заспокоює, допомагає зняти напруження, привести себе в порядок, - говорить ветеран.
А це означає, що головної мети тренувань досягнуто. Адже, як постійно наголошує Олег Єременко, чому він постійно вчить на заняттях, так це саме розслаблятися: знімати спазми у м’язах та напруження у свідомості. А отже й біль відступатиме, повертатимуться радість вільного руху й бажання жити та дихати на повні груди.
- Після занять втоми як такої геть немає. Навпаки в'ялість і скованість відступає, хочеться вилізти на турнік чи повіджиматися, - це вже говорить інший учасник клубу Сергій Косенко, який займається тут з першого дня.
Та от від таких силових вправ наставник застерігає, вони не для тих, хто має пошкоджені м’язи і зв’язки, та ще й контузії до всього. Натомість є тут свої “домашні завдання” - тобто, вправи необтяжливі фізично, такі, що ефективно розвивають моторику та координацію рухів, поліпшують кровообіг.
А от Дмитро Павленко бачить для себе в клубі, крім занять фізкультурою, ще й можливість спілкування:
- Ми тут усі свої, говоримо про одне й те ж, розуміємо один одного. З цивільними так не виходить, - говорить Дмитро, висловлюючи при цьому думку й усіх інших учасників клубу, які не в останню чергу приходять сюди саме за спілкуванням та розумінням.
Звичайно це важливо, й інколи не менше, ніж самі заняття спортом. І якщо хлопці тягнуться до цього просто на рівні інтуїції, бо їм так затишно й комфортно, то Олег Єременко, як тренер і наставник з досвідом, розуміє весь позитивний вплив такої психологічної взаємодії. А отже, в більшості випадків, тренування завершуються саме спілкуванням, з обов’язковим атрибутом - чашечкою ароматного чаю.